Небо, повне зірок - Олег Євгенович Авраменко

Краснова негайно спрямувала бортовий телескоп на найближчий з островів і ввімкнула збільшення. Коли зображення заповнило весь екран, ми дружно видихнули:

— Є!

— Схоже, знайшли!

Одного погляду на екран було досить, аби зрозуміти, що на планеті існує цивілізація. Не надто розвинена, проте здатна обробляти землю, зводити будівлі, прокладати дороги. Додавши збільшення, ми змогли розгледіти на дорогах архаїчні транспортні засоби, що приводилися в рух запряженими тваринами. Інші тварини, вільні від тяглової роботи, несли на своїх спинах якихось істот. Такі ж самі істоти йшли дорогою пішки на своїх двох ногах, розмахуючи в такт ході двома руками.

Краснова ще збільшила зображення, впіймавши в об’єктив одного з пішоходів, що зупинився на узбіччі для відпочинку. Його зовнішній вигляд — цілком земний, цілком людський, — розвіяв наші останні сумніви.

— От і все, пошук закінчено, — констатував я. — В цьому світі мешкають нащадки пасажирів „Ковчега”.

А Краснова скрушно похитала головою:

— Подумати лишень, тварини як засіб пересування. Мабуть, і землю обробляють плугом. Треба ж так здичавіти за чотириста років!

Забравши з Едема-1068 ґрупу Лопеса, ми розпочали дослідження щойно відкритого світу. Цього разу адмірал лишився на кораблі за головного, а я пересів на шатл, прихопивши з собою Краснову, Йосідо, а також Сьюзан Ґреґорі, чиє захоплення історією за наявних обставин могло стати нам у пригоді. Там часом як з „Гермеса”, що перебував на низькій орбіті, вивчали загальну картину планети, ми з шатла роздивлялися деталі.

Через кілька годин, тричі облетівши планету, ми остаточно переконалися, що наші початкові висновки — і про походження тутешньої цивілізації, і про рівень її розвитку, — виявилися помилковими. Передовсім, планета була досить густонаселена. За приблизними оцінками комп’ютера, кількість її мешканців перевищувала півтора мільярда, і навіть в ідеалі вони не могли бути нащадками вцілілих після анабіозу дорослих пасажирів „Ковчега” та дітей, народжених з ембріонів.

— Та все одно ці люди — нащадки земних людей, — наполягав Штерн, що разом з Лопесом перебував у рубці керування „Гермеса” й підтримував з нами радіозв’язок. — Думаю, в давні часи творці Мережі вивезли з Землі якесь забуте історією плем’я і поселили його тут. Може, це був соціальний експеримент. А може, вони таким чином заселяли Мережу Світів.

— А докази? — запитав я.

— Просто подивись на них. Які ще потрібні докази? Ці люди в усьому схожі на нас. Я навіть ладен дати руку на відсіч, що ми ґенетично сумісні.

— Ну то й що? — заперечив Хіроші Йосідо. — Це ще нічого не доводить. Чому б не прийняти за факт, що людина справді вінець природи? Особисто я не сумніваюся, що й будівничі Мережі Світів належали до виду „гомо сапієнс”. Адже в Святому Письмі сказано, що Господь створив людей за своїм образом та подобою.

— Не знаю, як щодо образу та подоби Божих, — озвався Лопес, — але схожість між нами й мешканцями цієї планети справді вражаюча. Безумовно, коли ми здійснимо посадку і вступимо з цими людьми в тісний контакт, то зблизька помітимо в їхній зовнішності певні антрополоґічні особливості, характерні риси, непомітні на аерофотознімках. Проте вже зараз очевидно, що за нашою класифікацією всі вони належать до європеоїдної раси, ближче до атланто-балтійського типу. А коли врахувати, що, судячи з перехоплених нами радіопередач, вони спілкуються однією мовою, то це ставить під великий сумнів їхнє автохтонне походження на цій планеті.

— Ви також вважаєте їх нащадками землян? — поцікавилася Краснова.

— Хтозна. Гіпотеза шефа Штерна заслуговує на увагу, але це не єдине можливе пояснення. Якщо відкинути слова Йосідо про Бога та „образ і подобу”, то з рештою його тверджень я схильний погодитися. Не виключено, що творці Мережі Світів були не просто гуманоїдами, а людьми, і мешканці цієї планети — їхні нащадки.

— Здичавілі після катастрофи?

— Вірніше, реґресовані. До феодальних, а подекуди, можливо, й рабовласницьких стосунків. Потім, з приростом населення, реґрес зупинився, суспільство стабілізувалося й стало розвиватися по висхідній, а наразі досягло ранньоіндустріального рівня. Щоправда, як ми можемо бачити, не всюди.

Атож, ми бачили. Той острів посеред океану був яскравим свідченням неоднорідності рівня цивілізації на планеті. Коли ми стали обстежувати материки (а їх було три), то виявили, що середній рівень розвитку суспільства відповідає початку XX століття за земними мірками. Місцеві мешканці будували фабрики та заводи, прокладали залізниці, застосовували в виробництві та транспорті енерґію пари, також їм був знайомий двигун внутрішнього згоряння — на вулицях міст і на дорогах між містами зустрічалося чимало автомобілів. По річках і морях ходили пароплави; вони курсували й між материками, але ми з Красновою при першій появі не помітили жодного, оскільки той район океану, над яким ми вийшли з тунелю, був розташований віддалік морських шляхів.

Тут уже винайшли радіо — і не просто винайшли, а й активно експлуатували його. Чи не в кожному великому місті була одна або кілька радіостанцій, що транслювали музику й розмовні проґрами. (До речі, тубільна мова, за результатами комп’ютерного аналізу, не мала споріднених серед нині існуючих чи вже мертвих, але ще відомих, земних мов. Її характерною особливістю було домінування голосних і напівголосних, а нечисленні приголосні вживалися здебільшого в редукованій формі — як короткі й надкороткі звуки.) Крім того, тут існувала й авіація — правда, ще на ранньому, зародковому етапі. Тутешні літаки мали вельми примітивну конструкцію, проте вони літали, а деякі з них — досить непогано.

Втім, усе вищесказане стосувалося лише промислово розвинених регіонів планети, на зразок того, над яким зараз баражував наш шатл. З ними чергувалися відсталі райони, де провідні позиції досі займало натуральне господарство, а міста відрізнялися від сіл хіба що більшими розмірами. Фабрик і заводів ми там не помітили, залізниці були рідкістю, а