Небо, повне зірок - Олег Євгенович Авраменко

— Ідея відвідати полковника дуже вдала. Судячи з усього, він вельми впливова особа — якщо не на всьому Юнаї, то в цій країні точно.

— Гадаю, вам варто приєднатися до нас, — зауважив я.

— Красно дякую за запрошення, капітане, — в’їдливо мовив Лопес.

Я проіґнорував його сарказм і сказав Красновій

— Після аварії Еї не можна сідати за кермо. Ми з Йосідо та Ґреґорі супроводжуватимемо її на машині, а ти повертайся на „Гермес” і передай шатл адміралові. Залишишся на кораблі за головного.

Лопеса це цілком влаштовувало. А Краснова незадоволено пробурчала:

— Дуже мило! Ви тут гостюватимете у справжніх іншопланетників, а мені доведеться стирчати на орбіті. За головного — фе!..

Дарма що машина була на ходу, наслідки аварії все ж давалися взнаки, і при високих оборотах двигуна щось починало підозріло постукувати. Тому Сьюзан їхала повільно, не перевищуючи тридцяти кілометрів на годину. Засоби керування, як і покази приладів, не завдавали їй жодних труднощів, оскільки авто було зроблено на Новій Землі з дотриманням звичних для нас стандартів. Утім, навіть з машиною місцевого виробництва ми не мали б особливих клопотів. За Еїним твердженням, усі розвинені країни її планети вже давно перейшли на земну систему одиниць — ваги, довжини, часу та похідних від них, — і прийняли арабські цифри для позначення чисел (при цьому відмовилися від своєї споконвічної восьмеричної системи на користь десятеричної). Навіть добу стали вимірювати земними годинами, додаючи до стандартних двадцяти чотирьох ще дві години і тринадцять з хвостиком хвилин так званих „опівнічних”.

Слухаючи Ею, я чимраз більше переконувався, що впродовж чотирьохсот років тутешні земляни, попервах таємно, нишком, а що далі, то відвертіше, спрямовували розвиток цивілізації на Юнаї в потрібному для них руслі. Їм не завжди і не всюди це вдавалося, правителі деяких держав (і таких було чимало) навідсіч відмовлялися співати чужі пісні — ця місцева ідіома перекладалася як „танцювати під чужу дудку”. В результаті й виникла така різка диференціація рівня розвитку різних країн, часом сусідніх одна з одною.

З часом усі держави усвідомили вигоду від співробітництва з Новою Землею, проте ліквідувати відсталість колишніх „упертюхів” (власне Еїн вислів) виявилося непросто, до того ж новоземляни ніколи не займалися доброчинністю, нічого не робили задарма. За їхню допомогу доводилося платити — передовсім вони потребували продуктів харчування, бо свого сільського господарства майже не мали, і промислової сировини — видобуток і первісну переробку корисних копалин новоземляни радо переклали на плечі юнайців, а самі займалися високими технолоґіями. На обох цих ринках відсталі країни не витримували конкуренції з розвиненими сусідами і мусили вдовольнятися крихтами від загального пирога.

— Вони самі винні, — пояснювала Ея. — Коли ми всі перебували в рівних умовах, вони не захотіли модернізувати своє виробництво. Їхні владоможці говорили: мовляв, ми й так непогано живемо, навіщо нам щось змінювати та ще й платити чужинцям за їхні поради? І вони відмовилися від співпраці, а коли похопились, було запізно, і їм залишалося хіба лікті кусати. — Дівчина помовчала. — Втім, зараз, коли земляни пішли, ми також опинились у скруті, і батько каже, що це лише початок кризи. Та все одно, економічна ситуація в нас набагато краща, ніж у відсталих країнах. А кризу ми якось переживемо, батько цього певен. Хоча шкода, що земляни так раптово зникли — після стількох років взаємовигідної співпраці.

Тут у нашу розмову втрутилася Сьюзан:

— Але ж і Нова Земля має постраждати від такого розриву. Я так зрозуміла, що її економіка була міцно зав’язана на вашій сировинній базі та сільському господарстві.

— Ще й як зав’язана, — погодилась Ея. — Батько певен, що зараз на Новій Землі криза не згірш за нашу. Проте в нього своя теорія. Він вважає, що земляни вирішили припинити з нами контакти аж ніяк не задля нашого добра; не для того, щоб ми могли йти своїм власним шляхом, а не нав’язаним ними. Якраз навпаки — вони боялись зворотного.

— А саме? — запитав я.

— Асиміляції, — пояснила дівчина. — Адже їх лише п’ятдесят мільйонів, а нас — майже два мільярди. Зрештою вони зрозуміли, що попри свою науково-технічну перевагу над нами, не зможуть перетворити нас на землян. І злякалися, що рано чи пізно ми зробимо їх усіх юнайцями.

Я не міг не захопитися Еїним розумом. Звісно, вона здебільшого висловлювала не свої думки, а повторювала батькові міркування — проте повторювала їх не механічно, а цілком усвідомлено, добре розуміючи те, про що каже. Було видно, що вона вміє думати — і їй подобається це заняття.

— Їхні побоювання щодо цього були помітні давно, — тим часом продовжувала Ея. — Ще десять років тому уряд Нової Землі заборонив своїм громадянам брати шлюб з юнайцями.

— Як це? — здивувався Йосідо. — А порушників що, за грати?

— Ні. Просто землянин, що одружився з юнайкою, або землянка, яка вийшла за юнайця, автоматично втрачали громадянство і більше не могли мешкати на Новій Землі.

— І це зупинило змішані шлюби?

— Загалом, так. Якщо раніше щороку реєструвалося по кілька тисяч таких подружніх пар, то після впровадження заборони їхня кількість скоротилася до кількох десятків. Коли я казала про сотню землян, що залишилися на Юнаї, то не враховувала тих, хто мешкає тут разом зі своїми родинами. Вони вже наполовину юнайці. А їхні діти — на всі сто відсотків.

— Отже, — необережно бовкнув я, — від змішаних шлюбів народжуються діти?

Ея зиркнула на мене мало не з обуренням.

— Ну, певно ж, народжуються! Ми також люди. Чи, по-вашому, ми не надто схожі на людей?