Небо, повне зірок - Олег Євгенович Авраменко
— Наші історичні джерела про стародавні часи дуже куці й суперечливі. Але всі вони свідчать про те, що й задовго до катастрофи ми жили окремішньо, не підозрюючи про існування Мережі Світів. З-поміж можливих гіпотез про наше походження наразі найпопулярніші три, що мають багато прихильників як серед наших, так і серед земних істориків та археолоґів. Перша: ми нащадки невеликої кількості людей з високорозвиненого світу, що з тих чи інших причин вирішили замешкати на дикій, незаселеній планеті, а потім втратили зв’язок з батьківщиною. Друга гіпотеза, за великим рахунком, є варіацією першої: ми є далекими нащадками засланців, ґрупи кримінальних злочинців або інакодумців. А от третя гіпотеза видається мені найпереконливішою: наше суспільство — продукт соціального експерименту, що почався понад півтори тисячі наших років тому і був перерваний в результаті вже згаданої катастрофи.
— А чому ви вважаєте її найпереконливішою? — поцікавився Лопес.
— На відміну від двох перших, вона пояснює, чому ми зберегли свою мовно-культурну й релігійну однорідність. Якби суспільство розвивалося спонтанно, неконтрольовано, то за такий тривалий час наша єдина мова розпалася б на ґрупу споріднених — схоже, до речі, неодноразово траплялося в історії Старої Землі. Так само було б з релігією, а культурна реґіоналізація виявилася б значно більшою, ніж є зараз. Якщо ви уважно ознайомитеся з нашою історією, безперечно, помітите, що в ній було два сторіччя — по-вашому, майже три, — коли дедалі чіткіше позначалася тенденція до утворення регіональних діалектів нашої мови, чого раніше не було, а в релігії посилилися розбіжності, що загрожували їй розколом. Це відбувалося не в такі вже давні часи, а в період після катастрофи в Мережі Світів. Згідно з гіпотезою про соціальний експеримент, саме в той час наше суспільство розвивалося самовільно, без зовнішнього впливу. А потім ваші одноплемінники взяли ситуацію під свій контроль і поступово все владналося.
— А ви як до цього ставитеся? Вам не дошкуляє, що впродовж сторіч усім вашим світом керував хтось зовні?
— Звичайно, дошкуляє. Але з минулим я все одно нічого не можу вдіяти, а вже на моїй пам’яті земляни поводилися вельми коректно. Вони не маніпулювали нами, як ляльководи маріонетками, у нас були партнерські, хоч і нерівні стосунки. Тут треба віддати належне землянам… гм, хоча ваш термін „новоземляни” вдаліший, адже справжні земляни — ви… Так от, новоземляни ніколи не намагалися нав’язати нам те, до чого юнайське суспільство ще не було підготовлене. Вони підштовхували наш розвиток, спрямовували його в потрібному для них руслі, але робили це акуратно й послідовно.
— А як же електромобілі, персональні літаки, побутова електроніка?
— Ну, за великим рахунком, все це цяцьки. До того ж дуже коштовні цяцьки, доступні лише найзаможнішим. А коли мова заходила про щось серйозне, на зразок ядерної енерґетики або космічних технолоґій, то тут новоземляни були непохитні: ми ще не готові це прийняти. Наш уряд і уряди деяких інших країн неодноразово зверталися до керівництва Нової Землі з проханням вивести на орбіту Юная бодай кілька супутників зв’язку — за відповідну платню, певна річ. Проте вони катеґорично відмовлялися.
— До речі, про космічні технолоґії, — зауважив я. — Як мені відомо зі слів вашої дочки, новоземляни зберегли технолоґію гіпердрайву. Чому вони не намагалися зв’язатися з Землею, надіслати автоматичні кораблі зі звісткою про себе? Невже вони так і не змогли вибачити, що їхніх предків силоміць запхнули в кріоґенні камери й відрядили освоювати Есперансу?
Полковник Айола похитав головою:
— Ні, причина в іншому. Хоча, треба сказати, гірке почуття образи таки передавалося з покоління в покоління, але зовсім не це завадило новоземлянам встановити зв’язок з прабатьківщиною. Вони просто не змогли. Ще на самому початку, коли „Ковчег” розморозив першу ґрупу людей, ті одразу захопили контроль над кораблем і деактивували його штучний розум. Що цілком природно — адже жодна нормальна людина не захотіла б жити за вказівками машини. Проте сталася неприємна річ: перш ніж ІКС було вимкнено, він встиг стерти зі своєї пам’яті всю інформацію про досліджені ним тунелі. Люди не знали, як знайти планету, що її ви називаєте Шамбалою-1.
— Атож, розумію, — кивну Лопес. — Шлях через шістдесят шість тунелів, у кожної планети — близько десяти тисяч порталів, в результаті кількість варіантів перевищує двісті лоґарифмічних одиниць… А втім, ні, це примітивний розрахунок. Виходить величина, більша за число атомів у Всесвіті. Безперечно, ланцюжки тунелів постійно перетинаються.
— Саме так, — підтвердив полковник. — За останніми оцінками науковців з Нової Землі, Мережа Світів нараховує близько трильйона планет. Все одно цифра величезна, і ймовірність знайти навмання зворотний шлях складає десятимільярдні частки відсотка. Люди з „Ковчега” намагалися шукати, вони довго шукали — але марно. Зате знайшли іншу планету з вашої галактики, вони назвали її Новою Землею й вирішили там оселитися — якомога ближче до рідного світу. Втім, ця близькість лише відносна, бо Нова Земля розташована за тринадцять кілопарсеків від Старої Землі — а таку відстань неспроможні подолати навіть їхні сучасні зорельоти.
— Наші також, — сказав я. — А ми, гадаю, значно випереджаємо новоземлян у науково-технічному розвитку.
— Безумовно, капітане. От, наприклад, на Новій Землі лише експериментують з антиґравітацією, а ви вже активно експлуатуєте її. Та й згубний вплив гіперпросторових стрибків вони досі не подолали.
Ми з Лопесом обмінялися швидкими поглядами. Так вийшло, що полковник навіть не поцікавився, яким чином ми переносимо гіпердрайв. Для нього будь-які космічні польоти — і внутрішньосистемні, і міжзоряні, — були ще абстракцією. Сам факт нашого прибуття він розцінив як свідчення того, що ми впоралися з цією проблемою, а про деталі не розпитував.
Новоземляни, як видно, досі не відкрили резистентність — і зовсім не через науково-технічне відставання від нас. Справа була в чистій статистиці. Землі фантастично
