Небо, повне зірок - Олег Євгенович Авраменко
Окрім юнайців, серед гостей також був один новоземлянин з тих, хто не зміг повернутися на батьківщину й лишився тут, на Юнаї. Це був добрий знайомий полковника Хосе Луїс Фернандес, невисокий смаглявий чоловік років за сорок. Раніше він обіймав високу посаду в торгівельному представництві Нової Землі в Королівстві Уево, проте півроку тому, у зв’язку з відомими подіями, представництво закрилося, а він позбувся роботи. Втім, жебрати йому не довелося: як і більшість новоземлян, що працювали на Юнаї, Фернандес мав тут власний бізнес — володів невеликим автомобільним заводом, який, зокрема, займався обслуговуванням і ремонтом побудованих на Новій Землі машин.
Фернандес спілкувався з Лопесом лише кілька хвилин, після чого мусив поступитися іншим присутнім, а натомість зосередив свою увагу на мені. Всупереч моїм очікуванням, він не став розпитувати, чи збираємось ми відвідати його рідну планету і з’ясувати, що там сталося. Насамперед його цікавило все пов’язане з Землею — зі Старою Землею, як він її називав, — теперішній політичний устрій, соціально-економічна і демоґрафічна ситуація, наші науково-технічні досягнення, успіхи в освоєнні космосу, колонізація людством інших планет. При цьому природним чином постало питання про гіпердрайв, і я, не вбачаючи жодних причин приховувати правду, розповів Фернандесу все як є. Його це не дуже здивувало — вже знаючи від мене про перенаселеність Землі, він був готовий до того, що з міжзоряними подорожами, у нас не все гаразд.
— То он воно як, — задумливо мовив він. — Зорі лише для обраних, а для людства загалом вони були й залишаються недосяжною мрією.
— Для людства поза Мережею Світів, — уточнив я.
— І в ній також, капітане. Просто ви ще не відчули цього. За великим рахунком, вся Мережа — одна гігантська планета. Атож, вона дозволяє вирішити більшість матеріальних проблем людства, передовсім — проблему природних ресурсів і життєвого простору. Та все одно Мережа залишається кліткою, нехай і дуже просторою, майже безмежною. У небі кожного світу нам сяють різні зорі з різних галактик — однаково недосяжні для нас.
— Отже, — промовив я, — і на Новій Землі люди мріють про міжзоряні польоти?
— Певна річ. Просто в нас інші мотиви, ніж у мешканців Старої Землі. Для більшості ваших співвітчизників інші зорі символізують вирішення тих самих матеріальних проблем, про які я вже казав. А наше прагнення до зірок позбавлене меркантильності. Ми мріємо про міжзоряні подорожі заради самих подорожей. Ми хочемо пізнати Всесвіт заради самого пізнання. Відтоді, як колонія на Новій Землі зіп’ялася на ноги, ми не припиняли роботи над гіпердрайвом, намагалися вирішити проблему його впливу на людину.
— Гм-м, — протяг я. — Не думаю, що ваші зрадіють, дізнавшись її рішення..
— Ще б пак, — погодився Фернандес. — Лише два або три десятки щасливців на всю планету… — Тут він замовк і спохмурнів. — Хочу вас попередити, капітане. Вже завтра до вас почнуть звертатися наші земляни… тобто, новоземляни, з проханням допомогти їм повернутися додому. Та я не радив би вам летіти на Нову Землю. Краще утримайтеся до пори до часу.
Я пильно подивився на нього.
— Вам щось відомо про це?
Він похитав головою:
— Нічого такого, про що б не знали інші. Просто за натурою своєю я людина вкрай обережна. Можливо, наш полковник розповідав вам, що я мав власний суборбітальний літак, але його викрали. Вірніше, відібрали — мої співвітчизники цілим натовпом прибули до мене на завод і стали вимагати літак. Я не мав іншого вибору, як підкоритися їм. Проте, я міг полетіти разом з ними. Але не полетів, вирішив не ризикувати. І не я один такий. Десь половина з тих, хто залишився на Юнаї, вчинили так з власної волі.
— Ви побоюєтеся… — я зробив паузу, добираючи слова, — що з Новою Землею сталася велика біда?
— Щодо цього я не маю жодних сумнівів. А от що саме — питання без відповіді. Будь-які версії, що їх я чув, будь-які здогади, що мені самому спадали на думку, грішать одним суттєвим недоліком: вони не пояснюють, чому ніхто не повернувся на Юнай. Жоден літак, жодна людина. І мене це лякає. У нас, на Новій Землі, трапилося щось таке, чого ніхто навіть уявити не може. Тому я закликаю вас до обережності. Свою місію ви вже виконали — з’ясували, що сталося з „Ковчегом-2”, а також виявили Мережу Світів й іншопланетну людську цивілізацію. Це велике відкриття, не ризикуйте ним. Повертайтеся на Стару Землю і прилітайте до нас уже в складі численнішої експедиції з кількох кораблів. От тоді можна буде подумати і про пошуки Нової Землі.
Після цього Фернандес був змушений залишити моє товариство, бо Ея вже відверто кидала на нас нетерплячі погляди, вкрай незадоволена тим, що наша розмова надто затяглася.
— А якщо не секрет, — запитала дівчина, коли ми знов опинилися разом, — у чому так наполегливо переконував вас пан Фернандес? Він мав дуже драматичний вигляд.
— Відраджував нас летіти на Нову Землю, — пояснив я. — Закликав до обережності. Пропонував відкласти це до наступної експедиції.
— І що ви думаєте?
Я трохи помовчав, потім відповів:
— Думаю, він дав слушну пораду. Головне для нас — повернутися на Землю з інформацією про Мережу Світів і про ваш Юнай. А все решта зачекає. Зокрема й Нова Земля…
Ближче до ночі, коли вечірній прийом розгубив усі ознаки офіціозу й поступово перетворився на звичайну великосвітську вечірку, мене зацікавила поведінка архієпископа. Цей літній, та все ще стрункий і міцний чоловік у мантії кармінового кольору не діймав нас, як інші, нескінченними запитаннями, а здебільшого мовчав і уважно слухав розмови, переходячи від однієї ґрупи до іншої. Але не можна було сказати, що він
