Небо, повне зірок - Олег Євгенович Авраменко
Де ти, рідна? Що з тобою?..
За якийсь час до мене приєдналася Марсі.
— Я вже все зібрала, — повідомила вона. — До останньої дрібнички.
Я кивнув:
— Зараз підемо. Тільки зачекай ще трохи, добре?
— Добре, — сказала Марсі і взяла мене за руку. — Я розумію тебе, кеп. Як ніхто інший розумію.
Атож, Марсі розуміла мене. Вона теж важко переживала свою втрату — але, як я й сподівався, її біль поступово минув. Лишилися тільки світла туга за втраченим першим коханням, ностальґічні спогади, в яких перемішувались ніжність і сум, зате її серце було вільне…
Марсі подивилася в мої очі, і на секунду мені здалося, що вона почула мої думки. А її погляд ніби говорив:
„Тут ти помиляєшся, кеп. Моє серце вже не вільне. Проте я знаю, що ти до цього ще не готовий. Та я чекатиму. Я ладна чекати скільки завгодно…”
Я не сумнівався — вона чекатиме.
І, можливо, дочекається…
— Що ж, — промовив я. — Все, що хотіли, ми зробили. Повертаймося на корабель — і знову в дорогу.
— А куди полетимо, вже вирішив?
Це був зовсім не жарт. Ще три роки тому, на зустрічі з керівництвом федерального уряду мене запитали, яку нагороду я б хотів отримати. Тоді я без роздумів відповів, що найбажаніша для мене нагорода — можливість самому планувати свої експедиції, не узгоджуючи їх з керівництвом. Моє прохання задовольнили, а в Дослідницькому Флоті навіть з’явилася окрема Бриґада Вільного Пошуку, до якої належав один-єдиний корабель — мій „Гермес”.
— Ні, ще не вирішив, — сказав я і несподівано для самого себе запропонував: — А давай виберемо просто зараз. Навмання.
Ми усміхнулися одне одному, підвели голови й подивилися вгору.
У небо, повне зірок.
Notes
1
Доктор філософії, тобто кандидат наук.
(обратно)Оглавление Розділ 1 Розділ 2 Розділ 3 Розділ 4 Розділ 5 Розділ 6 Розділ 7 Розділ 8 Розділ 9 Розділ 10 Розділ 11 Розділ 12 Розділ 13 Розділ 14 Розділ 15 Розділ 16 Розділ 17 Розділ 18 Розділ 19 Розділ 20 Розділ 21 Розділ 22 Епілоґ