Небо, повне зірок - Олег Євгенович Авраменко

— Авжеж схожі, — відповів я присоромлено. — Звичайно, ви люди. Але я подумав, що раз ми походимо з різних планет, то в нас можуть бути деякі ґенетичні відмінності на репродуктивному рівні…

Йосідо голосно пирхнув.

— Не верзіть дурниць, кеп. Будь-які відмінності на репродуктивному рівні неодмінно позначилися б на зовнішності. Причому вельми радикальним чином. Для біолоґа досить одного погляду… ну, скажімо, на вас і панночку Ею, щоб констатувати вашу цілковиту ґенетичну сумісність. У вас може бути стільки дітей, скільки ви забажаєте.

Ея почервоніла. Я також. А Сьюзан, як мені здалося, трохи спохмурніла, не оцінивши сумнівного гумору Хіроші.

— Гаразд, — промовив я. — Вважатимемо інцидент вичерпаним. Сподіваюсь, Ея вибачить мою нетактовність.

— Вибачаю, — сказала вона. — Але будь ласка, не називайте мене Ея.

— Даруйте, панно Айоло, — відповів я. — Просто мені здалося, що ви не заперечуєте…

— Ой, ні, зовсім не те! — досадливо поморщилася дівчина. — Можете звертатись до мене на ти й називати на ім’я. Ви ж старший, та ще й командир корабля. Тільки кажіть правильно — Ея.

— Я ж і кажу — Ея.

— Ні, не так. Треба „е”, а не „е”.

— Гм, не відчуваю різниці.

— Зате я відчуваю, — знов озвався Йосідо. — Не „е”, а „е”. Так, панночко? Ея — неправильно, а Ея — правильно.

— Саме так, — кивнула вона.

Я зітхнув і похитав головою:

— А для мене однаково.

— Це тому, кеп, — люб’язно пояснив Хіроші, — що в дитинстві вам ведмідь на вухо наступив.

Ея співчутливо подивилась на мене.

— Правда? Я бачила у ваших фільмах ведмедів, вони схожі на наших воау. Вам було дуже боляче?

Ми з Йосідо не витримали й розсміялися. Сьюзан також усміхнулася.

— Це такий образний вислів, — пояснив я розгубленій Еї. — Дивно, що ти його ні разу не чула на Новій Землі. Він досить поширений і означає, що в людини відсутній музичний слух. Як от у мене. Тому я не можу вловити різниці між двома вашими „е”. Думаю, згодом навчуся їх розрізняти, а поки… Сподіваюсь, „Ея” з неправильним „е” не означає нічого поганого?

— Поганого не означає. — Дівчина знову зашарілася. — Воно перекладається як „крихітка”.

— Тоді все нормально, — знизав плечима Хіроші й нишком осміхнувся. — Адже вас не образить, якщо кеп з вини ведмедя, що травмував йому вухо, іноді називатиме вас крихіткою?

— Ну… ні, не образить. Просто… трохи ніяково. Але я стерплю. — І Ея сліпуче всміхнулася мені.

На той час, як ми дісталися заміської резиденції полковника Айоли, його донька остаточно причарувала мене.

*

У родовому маєтку сім’ї Айола була злітно-посадкова смуга для особистого літака полковника, тому Лопес, якого супроводжував Штерн, міг дозволити собі розкіш приземлитися не на антиґравах, а в аеродинамічному режимі. Скинувши швидкість, шатл вирулив на стоянку перед анґаром, де на нього чекав господар у парадному мундирі разом із членами своєї родини — двома доньками, малим сином і незаміжньою сестрою (сам полковник був удівцем).

Що ж до мене, Йосідо і Сьюзан, то наша поява в маєтку пройшла зовсім не так урочисто, а швидше метушливо й нервово. Тоді полковник, побачивши на під’їзній алеї побиту доччину машину, дуже розхвилювався, подумав був, що з Еєю трапилась якась біда, а потім, переконавшись, що вона ціла й неушкоджена, нарешті звернув на нас увагу і був геть приголомшений звісткою, що ми не просто земляни, а справжні земляни, які прибули з планети Земля без префіксу „Нова”.

Зате перед Лопесом полковник з’явився вже в усьому своєму блиску родовитого аристократа, одного з найбагатших людей планети, що мав помітний плив в уряді Королівства Уево — наймогутнішої держави Південної півкулі.

Після обміну церемонними вітаннями, полковник запросив усіх нас до столу — тут наші звичаї збігалися, хоча, можливо, юнайці запозичили їх, як і багато іншого, в новоземлян. Обід наполовину складався зі страв латиноамериканської кухні, а решта, місцеві, були доволі екзотичні на вигляд і незвичні на смак, проте цілком їстівні. На щастя ні змій, ні жаб, ні інших земноводних, плазунів або представників царства комах юнайці (принаймні, мешканці Уево) в їжу не вживали.

Лопес їв усього потроху — рівно стільки, щоб віддати належне гостинності полковника. А от у розпитуваннях він не був таким стриманим, але Еїн батько зовсім не почувався ображеним нав’язаною йому роллю джерела інформації. Він охоче розповідав про історію свого світу, про його теперішній і колишній політичний устрій, про відносини Юная з Новою Землею.

До речі, з’ясувалося, що стосовно нашого господаря „полковник” — це не військове звання, а шляхетський титул, вірніше, його вільний переклад з місцевої мови. Понад три сторіччя тому, коли нащадки пасажирів „Ковчега” облаштувалися на Новій Землі й почали активно (хоча й таємно) втручатися в справи на Юнаї, тутешнє суспільство якраз переживало розквіт феодалізму. У більшості країн існувала складна система васальних стосунків, набагато складніша, ніж свого часу на Землі, й феодальна ієрархія нараховувала до десяти, а часом і більше ступенів. Уживати ориґінальні титули, досить довгі й перенасичені голосними, новоземлянам було важко, тому вони вирішили поставити їм у відповідність армійські звання — від прапорщиків до ґенералів.

— Нас так рвучко висмикнули з середньовіччя, — пояснював полковник, — що ми прихопили з собою купу його пережитків — зокрема титули й певні пов’язані з ними привілеї. До прикладу, я за правом народження є членом верхньої палати нашого парламенту — Королівської Ради. Всі ці архаїзми часом дуже заважають нам, проте еволюційним шляхом позбутися їх важко. А від революцій нас Бог милував.

На всьому Юнаї існувала єдина, монотеїстична релігія, що і в обрядовому плані і в доктринальному багато в чому нагадувала земне християнство. Через відсутність конкурентних