Небо, повне зірок - Олег Євгенович Авраменко

„Зізнавайся, Еріку,” — порадив мені Лопес. — „Це навіть на краще.”

— Так, ми зі справжньої Землі, — сказав я. — Прилетіли в пошуках „Ковчега”, який привіз сюди предків тутешніх землян.

Ея захоплено заплескала в долоні.

— От здорово! Ви навчилися літати між зорями? Маю на увазі, без анабіозу?

— Загалом так.

— Давно прилетіли?

— Кілька годин тому. Досі лише оглядали вашу планету.

— І ще ні з ким не зустрічалися?

— Ні, ти перша. Ми бачили, як ти потрапила в аварію, і вирішили допомогти.

Вона кинула швидкий погляд на свою машину й ненадовго задумалася.

— Отже, ви шукаєте своїх… ну, тутешніх землян?

— Шукаємо, — підтвердив я. — А де їх можна знайти?

Ея сумно відповіла:

— Їх більше немає. Вони пішли — дев’ять місяців тому. За вашим календарем, це сім місяців.

— Як це „пішли”?

— Просто перестали прилітати. Раптово. А ті земляни, що були на той час у нас, незабаром полетіли додому — і також не повернулися. Правда, дехто залишився. Хоча таких небагато, близько сотні на всій планеті.

— І що вони кажуть?

— Самі нічого не розуміють. Майже всі хочуть повернутися додому, але на Юнаї більше немає суборбітальних літаків. Їх будують лише на Новій Землі. А наші юнайські ще надто повільно літають, щоб увійти в тунель.

Лопес почав був щось говорити, проте я не став його слухати й вимкнув навушника. Адмірал орієнтувався в ситуації нітрохи не краще, ніж я, а його коментарі лише відволікали мене.

— Тепер, Еє, — промовив я, — впорядкуймо трохи події. Отже, десь півроку тому тутешні земляни ні з того ні з сього перестали прилітати.

— Так.

— Після цього, — вів далі я, — більшість тих землян, що були на Юнаї, відлетіли на батьківщину.

— Так.

— Як вони це пояснили?

— Ніяк. Вони були розгублені. Мій батько — а він тісно спілкувався з ними — каже, що вони не прикидалися. Самі не знали, чому перестали прибувати літаки з Нової Землі. Вони полетіли з’ясувати, в чому справа, а назад не повернулися.

— Отак взяли і всі разом полетіли з’ясовувати? — скептично мовив я. — А це не здається підозрілим?

— Вони полетіли не всі разом, а поступово, протягом кількох днів, — пояснила Ея. — І не поверталися, хоча й обіцяли вернутися. А під кінець уже почалася паніка, і ті земляни, що ще залишалися на Юнаї, навіть учиняли бійки за місця на останніх суборбітальних літаках. Декому полетіти не вдалося. А на Новій Землі залишилося чимало юнайців, що перебували там з різними справами.

— І жодних здогадів, що сталося?

— Ну, попервах усі думали, що з Новою Землею трапилася катастрофа — як у ті давні часи. Та якби це було так, то бодай частина літаків повернулася б. Мій батько вважає, що річ в іншому: земляни самі вирішили розірвати з нами всі зв’язки, щоб надалі наші цивілізації розвивалися самостійно, не впливаючи одна на одну. Хоча могли б попередити нас, забрати з Юная всіх своїх і повернути додому юнайців з Нової Землі… — Ея розгублено похитала головою. — Але про це вам краще поговорити з самим батьком. Як я вже казала, він вів з землянами справи. І зараз часто спілкується з тими, хто залишився в нас.

— Це слід розуміти як запрошення? — запитав я.

— Певна річ! — просяявши, запевнила нас Ея. — Батько дуже зрадіє таким гостям.

Я стиха мугикнув. Ще б пак йому не зрадіти! Адже, за Еїними словами, її батько мав бізнес з „новими” землянами, і йшлося, мабуть, про чималі гроші. Після розриву зв’язків, його справи, напевно, йдуть не дуже добре, а тут з’являємося ми, „старі” земляни, і він перший вступить з нами в контакт.

— Це далеко?

Ея відповіла, що зовсім близько. Зараз її батько перебував у своїй резиденції за двадцять кілометрів звідси. Дівчина якраз прямувала додому, поспішала встигнути до обіду і в результаті потрапила в аварію. Але, додала Ея лукаво, нема лиха без добра — бо саме завдяки цьому вона зустрілася з нами.

А на моє запитання, хто дозволив їй у такому віці керувати машиною, Ея поважно відповіла:

— Мені одинадцять років — тобто, по-вашому, шістнадцять стандартних, — і я вже повнолітня.

— Та невже? — засумнівався я.

Вона зніяковіла.

— Ну, неофіційно вважається, що в одинадцять юнайських років дівчина стає дорослою, може виходити заміж… хоча водійське посвідчення видають лише в тринадцять. Але тато дозволяє мені їздити на машині, я навіть маю від нього записку для дорожньої варти… ну, для поліції. В нашій країні батька всі знають і шанують, а мені він ні в чому не відмовляє, якщо я дуже попрошу. — Ея зітхнула. — Та тепер він точно заборонить мені їздити. Ви ж, звичайно, скажете йому про аварію?

— Обов’язково скажу, — з усією твердістю пообіцяв я, і жаринки надії в Еїних смарагдових очах остаточно згасли.

Потім ми з Йосідо, застосувавши антиґравітаційний важіль, перекинули авто й поставили його на колеса. Сьюзан, як головний фахівець з архаїчної техніки, сіла на місце водія й переконалася, що машина працює, а сама вона без проблем може керувати нею.

Відтак я повернувся в шатл, щоб порадитися з Лопесом про наші подальші дії й заодно змінити польову