Небо, повне зірок - Олег Євгенович Авраменко

— Ваша правда, старпоме, — погодився Лопес. — І в такому разі ми матимемо проблему. Велику проблему. Проте я сподіваюся, що пасажири „Ковчега” залишили контейнер з записами десь у межах свого табору. Ґеосканування свідчить про наявність на невеликій глибині під землею безлічі різних предметів. Проте серед цієї полови може відшукатися й потрібне нам зернятко.

— Проведемо висадку, адмірале? — запитав я.

— Певна річ. Зі мною полетять Штерн, Морено, Нільсен і Хаґрівз. Підготуйте шатл до старту, капітане.

Я хотів був заперечити, але не встиг — Лопес, вважаючи питання вирішеним, швидко вийшов з рубки. Задоволена Марсі подалася слідом за ним.

За чверть години шатл відшвартувався від корабля й колами пішов на зниження. Біля поверхні він уповільнив швидкість, цілком перейшовши на антиґрави, і плавно опустився на шасі посеред колишнього поселення людей з „Ковчега”. Пасажирський люк відчинився й зовні вислизнули Морено з Нільсеном у спеціальних польових формах, оснащених бронежилетами, зі зброєю напоготові. Кинджальним вогнем лазерів вони очистили прилеглу територію від надто високої трави та чагарнику, після чого з шатла вийшов Лопес у супроводі Штерна. Марсі, за наказом адмірала, залишилася в пілотській кабіні, щоб у разі необхідності забезпечити швидку евакуацію всієї десантної ґрупи. Тож раділа вона даремно.

Ані Лопес, ані його супутники дихальних масок на собі не мали — склад атмосфери й тиск цілком відповідали земним стандартам, а від наявної в повітрі мікрофлори вони були убезпечені ін’єкціями ультратималіну — потужного імуномодулятора широкого спектру дії. Кожна екосистема, навіть найсприятливіша для людини, містить свій комплекс хвороботворчих вірусів, бактерій та мікробів, до яких сторонній орґанізм міг не мати імунітету. А ультратималін, разом з загальним стимулюванням імунної системи, сприяв швидкому виявленню чужих мікроорґанізмів і виробленню ефективних для боротьби з ними антитіл. Звісно, його можливості не були безмежними, він не міг уберегти орґанізм від місцевих аналоґів чуми, холери, СНІДу або еболи — тут потрібно спеціальне лікування. На щастя, на жодній з планет такі смертельні збудники не рояться в повітрі, заразитися ними доволі складно, а від усіляких грипів та дизентерій ультратималін захищав цілком надійно.

Адмірал характерним жестом поправив навушника з мікрофоном, і з динаміка зовнішнього зв’язку почувся його голос:

— Займатися розкопками поки не будемо. Спочатку просто оглянемо табір.

Огляд тривав понад півгодини, але нічого корисного знайти не вдалося. Тепер залишалося одне — перекопати всю територію у сподіванні знайти бодай якусь зачіпку.

— І все-таки, все-таки, — говорив Лопес, у задумі роззираючись довкола. — Якщо пасажири „Ковчега” залишили повідомлення, то мали обрати для цього якесь особливе місце. Таке, щоб одразу впадало в вічі. Ідеальний варіант — у районі поховання померлих при розморожуванні людей… Старпоме, — звернувся він до Краснової, що сиділа за інженерним пультом і контролювала дослідницьке обладнання, — ще раз проскануйте місцевість. Шукайте скупчення невеликих циліндричних капсул. Або одну велику капсулу — не виключено, що попіл усіх загиблих зібрали разом.

— Нічого схожого немає, — відповіла Краснова. — Мені вже спадало це на думку. Мабуть, їх перепоховали на іншій планеті. На тій, де поселилися всі, хто вижив.

— Так, цілком імовірно, — погодився адмірал. — Для постійного проживання вони обрали інший світ — і, природно, там поховали своїх товаришів. Але де? Міркуймо лоґічно. Найперше питання: чому вони забракували цю планету й переселилися на іншу? Можлива відповідь: та, інша планета, знаходиться в нашій Галактиці. Не має значення, в якому регіоні. За мірками Мережі, це все одно майже вдома. Тепер наступне: чому сам „Ковчег” обрав цю планету? Для поповнення паливних запасів він потребував три речі — наявність води, зручне місце стоянки біля водойми і належні природні умови, щоб розморожені люди почувалися комфортно. Але для цього згодився б будь-який світ типу Едема. Чому він не обрав найближчий до Шамбали-1, чому так заглибився в нетрі Мережі? І, між іншим, це місце не найвдаліше — ґрунт зам’який для посадки такого важкого корабля, а річка невелика, з надто повільною течією. Хіба що… — Тут Лопес замовк, відкинув голову й кілька секунд дивився вгору. — Гм, цікава ідея. Капітане, ви чуєте мене?

— Так, адмірале, — відповів я, ввімкнувши мікрофон.

— Перевірте, куди веде портал прямо над нами. Тільки не затримуйтеся довго. Просто гляньте, що там, і повертайтесь назад.

— Добре.

Я відвів корабель трохи вбік від табору і запустив ходові двигуни з тридцятикратним прискоренням. Менш ніж за півхвилини „Гермес” досягнув потрібної швидкості й пірнув у тунель.

І відразу ж виринув. Що найбільше мене вражало в таких стрибках, це цілковита відсутність бодай якихось надзвичайних відчуттів. І звичайних також. Просто попередньої миті картинка на оглядових екранах була одна, а потім стала іншою. Лише корабель трохи струснуло від різкої зміни повітряних потоків — але на сімдесятикілометровій висоті, де щільність атмосфери була в десять тисяч разів меншою, ніж на поверхні планети, це нічим не загрожувало.

Ми потрапили на денний бік планети, в район раннього вечора або пізнього ранку. Я згасив вертикальну швидкість, вирівняв „Гермес” у горизонтальному положенні й опустився нижче рівня порталів. Внизу під нами, частково вкритий хмарами, розкинувся від обрію до обрію океан. З цієї висоти ми бачили чималу ділянку планети, в радіусі близько тисячі кілометрів, і майже всюди була вода, лише вдалині від нас, по правому борту, тяглося пасмо невеличких островів.

— За всіма параметрами, це світ едемського типу, — сказала Краснова, знайомлячись з показами аналізаторів. — Сила тяжіння до третього знаку збігається зі стандартною, орієнтовний склад повітря біля поверхні — 22 відсотки кисню і 77 відсотків азоту. Ніяких шкідливих домішок, крім, звісно, вуглекислого газу, частка якого навіть трохи менша, ніж на Есперансі. Тиск на рівні моря — 0,92 стандартної земної атмосфери. Швидкість обертання довкола осі, поки з невеликою точністю, дорівнює двадцяти шести з четвертю годинам. Температура…

— Годі, — зупинив я її. — Все це дрібниці. Адмірал