Небо, повне зірок - Олег Євгенович Авраменко

Питання з назвами було вирішено стихійно. Систему сполучених тунелями планет ми охрестили вельми прозаїчно й банально — Мережа Світів, а вічка-входи до тунелів назвали порталами. Я запропонував тимчасово іменувати нововідкриті планети Атлантидами, проте Сьюзан заперечила, що це слово надто вже затаскане, і висунула свій варіант — Шамбала. Назва всім сподобалася, ми схвалили її одностайно. Почесний номер „1” було надано планеті, біля якої ми знаходилися, а Шамбалою-2 стала планета, куди вийшов наш перший зонд, — ну, і так далі.

Крім того, було встановлено, що пошкоджені вічка, між якими відсутня перетинка, все одно справно функціонують, але діють як єдиний портал і ведуть до тієї ж самої планети. Ми зійшлися на тому, що тут спрацьовує відомий принцип „природа не терпить порожнечі”, і при руйнуванні тунелю один з сусідніх порталів просто захоплює звільнену ділянку простору.

До одинадцятої вечора, коли ми нарешті вирішили зробити перерву на ніч, нами було розвідано майже вісім десятків планет, що такою ж мірою, а то й дужче, постраждали від невідомої, але напевно спільної для всіх катастрофи. І лише Шамбала-74 мала значно менші масштаби пошкоджень, ніж решта. За Лопесовим рішенням, туди було вдруге надіслано зонд зі спеціальною проґрамою, він здійснив три витки довкола неї в перпендикулярних площинах і повернувся з детальними відеозаписами різних частин поверхні.

Ця планета мала справжні моря та океани, пошкоджені ділянки займали не більше чверті поверхні суші, вулканів (як діючих, так і вже згаслих) було на цілий порядок менше, а в регіонах, які оминула катастрофа, існувало рослинне і, можливо, тваринне життя. Прискіпливий аналіз записів не виявив ознак технолоґічної цивілізації — чи, принаймні, її решток. З цього приводу Краснова висловила припущення, що переважна більшість планет у Мережі Світів були незаселені. Мовляв, цивілізація її творців просто резервувала для себе життєвий простір на мільйони років уперед.

Над Шамбалою-74 система порталів була майже ціла. На записах ми виявили лише два десятки розривів — і саме в тих місцях, де поверхня найбільше постраждала. Таким чином, здобула додаткове підтвердження гіпотеза про безпосередній зв’язок між пошкодженнями на планетах та руйнацією тунелів. Що ж до можливих причин цього катаклізму, то вони залишалися предметом запеклих суперечок — здебільшого між Лопесом та Штерном, до яких періодично долучався Олівейра, що чергував у машинному відсіку.

Я в їхній дискусії участі не брав, хоча мав свої міркування з цього приводу. Просто зараз мене турбувало інше. Я дивився на оточену порталами планету і думав про те, чи годяться ці тунелі для нас. Те, що зонди безперешкодно проходили через них і поверталися назад, ще нічого не означало. Звичайні гіперпросторові стрибки також не завдавали шкоди автоматиці — зате людей, за винятком жменьки обраних, перетворювали на ідіотів. Та чи зможемо бодай ми, резистентні, витримати перехід по тунелю на десятки й сотні мільйонів парсеків? Як це перевірити, я не знав…

Тобто, звичайно, знав. Це був мій обов’язок і моя прерогатива як капітана корабля.

Але я боявся. Досі ніколи не вважав себе боягузом, проте зараз мені було страшно аж до дрижаків…

*

Близько опівночі всі розійшлися спати, і я лишився в рубці сам-один — якраз сьогодні була моя черга нести вахту в першу половину ночі. Це збіглося напрочуд вдало, бо інакше мені довелося б змінювати ґрафік чергувань, що могло викликати підозри.

Якийсь час я походжав рубкою, намагаючись угамувати хвилювання і переконуючи себе, що раз я все одно мушу це зробити, то краще зараз, бо чекання точно зведе мене з розуму. В решті-решт я змусив себе підійти до інженерного пульту й зайнявся передстартовою підготовкою шатла планетарного класу, що знаходився в анґарі корабля.

Я майже впорався з цією справою, коли до рубки ввійшли Марсі з Йосідо.

— Перепрошую, кеп, — сказав Хіроші, — але щось не спиться. Що й не дивно після такого багатого на події дня.

— Ми тут розмовляли про Мережу Світів, — підхопила Марсі. — І все гадали, що ж сталося з тими, хто її створив. Я вважаю, що вони загинули, Хіроші — ні. А ви що думаєте?

Я підозріло подивився на них. Невже вони про все здогадалися? Обоє мали якийсь нервовий вигляд. І трималися так напружено, ніби були ладні будь-якої миті накинутися на мене. Вочевидь, щось запідозрили й вирішили перевірити. Можна не сумніватися: якщо зараз накажу їм піти, то їхня підозра перетвориться на впевненість.

— Навіть не знаю, що й думати, — відповів я неохоче. — Утім, мені здається, що хазяїв Мережі Світів більше немає.

Йосідо скептично хмикнув:

— А от я не можу повірити, що цивілізація, яка побудувала таку міжгалактичну систему комунікацій, могла загинути. Це суперечить лоґіці.

— Якраз навпаки, в цьому є своя лоґіка. — Я відчув, що мимоволі втягуюсь у розмову, тим самим відкладаючи момент, якого так боявся. — Якщо прийняти гіпотезу про несподівану глобальну катастрофу, то цілком можливо.

— А як ви гадаєте, чим могла бути викликана ця катастрофа? — запитала Марсі з дещо перебільшеною цікавістю.

— Супернова, — сказав я. — Сонце однієї з планет Мережі вибухнуло. По дорозі ми вже встановили, що шістсот сімнадцять років тому у 519-ї різко зросло нейтринне випромінювання. За моїм припущенням, це був відгомін справжнього нейтринного спалаху, що передував народженню Супернової. Потрапивши в Мережу Світів, жорсткі нейтрино кілька місяців „розгулювали” по ній, потрапляючи з тунелю в тунель, їхні потоки знай накладалися один на одного, доки повністю не розсіялися у просторі.

— Класно звучить, кеп, — захоплено мовила Марсі. — І багато пояснює. А шеф Штерн та адмірал до цього не додумалися.

— Додумалися, не сумнівайся. І Олівейра додумався. Просто поки вони не наважуються говорити про це вголос. Надто часто в астрофізиці списують загадкові явища на наслідки від вибухів Супернових. Це стало заяложеним штампом. Тому наші доктори наук такі стримані й обережні, воліють спершу перебрати всі інші варіанти. А я простий маґістр, мені не страшно пошитися в дурні.