Небо, повне зірок - Олег Євгенович Авраменко

Ми здійснили миттєвий стрибок на десять астрономічних одиниць перпендикулярно напрямку на зорю. Ґамбаріні швидко провела розрахунки й доповіла:

— Все підтверджується. Джерело нейтрино — 519-а.

Лопес похитав головою:

— Неймовірно! Цього просто бути не може.

— А проте є, — сказав я.

Наступні кілька хвилин ми просто чекали, коли потік нейтрино, і так надзвичайно потужний, на якусь частку секунди зросте ще в сотні мільйонів разів, а потім, після деякого „затишку”, зоря в центрі головного оглядового екрана яскраво спалахне, перетворившись на Супернову.

Проте час минав, але нічого не змінювалося.

— Дивно, — промимрив Штерн, зайнявши місце Ґамбаріні. — Інтенсивність коливається цілком стохастично, без будь-якої закономірності. І спалаху досі немає.

Я розпорядився здійснити стрибок на сто астрономічних одиниць уперед за курсом. Картина не змінилася — зоря продовжувала випромінювати жорсткі нейтрино, але вибухати не поспішала.

— Схоже, Супернової не дочекаємося, — зауважив Лопес. — Тут щось інше… Але що?

Ввімкнувши систему загального зв’язку, я поставив увесь екіпаж до відома, що ми натрапили на незвичайне космічне явище і наразі займаємося його вивченням. Попередження було необхідне для того, щоб решта членів команди не хвилювалися через часті переходи в гіпердрайв.

Здійснивши ще кілька стрибків у той та інший бік, ми остаточно з’ясували, що шістсот тринадцять років тому 512-а Стрільця ні з того, ні з сього, без найменших змін у спектрі та світності, стала активно випромінювати нейтрино, і лише через сорок днів інтенсивність нейтринного потоку почала поступово знижуватися, поки протягом наступних п’яти місяців не повернулася до звичайної норми.

— Чортівня якась! — промовив адмірал. — Нічого не розумію.

Я розумів ще менше. Тому просто наказав Красновій продовжувати політ. От прибудемо на місце, там усе і з’ясуємо. Мабуть, з’ясуємо…

Після вечері я, як належало, зібрав команду на брифінґ, присвячений сьогоднішнім подіям. До кают-компанії прийшли всі члени екіпажу, крім Йосідо, що саме заступив на нічне чергування.

Брифінґ вів адмірал Лопес. Він вельми дохідливо роз’яснив, з яким неординарним феноменом ми зустрілися, відтак став відповідати на запитання. Мені також хотілося про дещо в нього спитати, проте я не збирався робити цього в присутності інших.

Десь за півгодини між Лопесом та Штерном розгорілася запекла суперечка з приводу можливих причин жорсткого нейтринного випромінювання зорі. Невдовзі вони забралися в такі непролазні хащі теоретичної астрофізики, що навіть я з Олівейрою їх ледве розуміли — а що вже казати про решту. Мої підлеглі розцінили це так, що лекція завершилася, і почали розходитися.

Я також покинув кают-компанію, найперше сходив до рубки, де перекинувся кількома словами з Хіроші Йосідо й переконався, що з кораблем усе гаразд. Потім вирішив відвідати камбуз і дізнатися в Симона, чим він збирається потішити нас на сніданок.

В невеличкій корабельній їдальні було порожньо, а з прочинених дверей кухні долинали голоси — дзвінкий дівочий і трохи хрипкуватий хлоп’ячий. Я зупинився й прислухався, щоб вирішити — приєднатися до їхньої компанії чи тихенько піти геть.

— Ну, Симоне, — говорила Марсі, — це ж елементарні речі. Кожна зоря випромінює нейтрино. Вони виникають при злитті двох водневих ядер в одне ядро дейтерію. Звичайна термоядерна реакція, ясно?

— Поки ясно, — відповів Симон розгублено, як це бувало завжди, коли хтось намагався розтлумачити йому суть тих або інших явищ. Але при всьому тому Симона не можна було назвати дурним, просто він звик сприймати природу з позицій естетики, а не фізики, і детальні наукові пояснення лише збивали його з пантелику, псували йому всю картину світу.

— Тепер далі, — продовжувала Марсі. — Такі нейтрино називаються сонячними; їх, як я вже казала, випромінює кожна зоря. Але ми зустріли потік нейтрино з дуже високою енерґією, вони не можуть виникати при злитті водневих ядер. Вони народжуються при захопленні протонами електронів — а такі реакції характерні тільки для зорі, яка має вибухнути. А 519-а так і не вибухнула. І взагалі вибухнути не могла, бо для цього потрібна температура в десятки мільярдів градусів, що в тисячу разів перевищує звичайну для зірок цього типу. Такі температури зустрічаються лише в надрах старих зірок, червоних гігантів, у яких в центральній частині вже вигорів увесь водень і почалася реакція синтезу важчих елементів. — Досі, на мій погляд, Марсі вела розмову в правильному руслі й доволі доступно пояснювала Симонові суть проблеми. Але потім вона все зіпсувала: — На етапі перед перетворенням такої зорі на Супернову, в її ядрі масово починається розпад альфа-часток, виникає величезна кількість вільних нуклонів, що своєю чергою призводить до різкого збільшення швидкості утворення нейтрино. Це й називається нейтринним спалахом. Він виконує функцію дуже потужного холодильника, відбираючи надлишкову енерґію в ядра зорі й дозволяючи йому катастрофічно стиснутися під дією ґравітації. При цьому, у відповідності з законами термодинаміки, температура знову підвищується, щільне ядро стає непрозорим для нейтрино і холодильник вимикається. Тоді зовнішня оболонка зорі, що вже почала була падати до її центру, зупиняється, швидко розігрівається й вибухає. Так народжується Супернова. Ясно?

Симон відповів не одразу. А коли заговорив, його голос був сповнений нерозуміння:

— Але як може спалах бути холодильником? Він-бо гарячий!

Почулося розчароване зітхання.

— Господи, Симоне! — промовила Марсі з якимись дивними нотками. — Ну, хіба можна буди таким дурненьким?

Зненацька почувся гуркіт посуду. Потім — зляканий скрик.

Я негайно увірвався до кухні й побачив, як Марсі притискає Симона до стінки, а той відчайдушно відбрикується. На якусь мить у мене промайнула дика думка, що дівчина, роздратована неспроможністю свого товариша зрозуміти такі „елементарні речі”, вирішила його задушити. Та вже наступної секунди я збагнув, що вона просто намагається поцілувати його.

Помітивши мене, Марсі рвучко відскочила й розгублено закліпала очима, а на її щоки набігла густа барва.