Небо, повне зірок - Олег Євгенович Авраменко

— Так, сер, — відповів я. — Ми вважаємо її своїм домом.

Адмірал кивнув:

— Не заперечую, гарна планета. Така гарна, що її вже обрали вісім дослідницьких команд, ваша буде дев’ятою. Певна річ, нас не дуже влаштовує, що більше третини флотилії Департаменту базується біля найдальшої від Землі колонії, але тут нічого не вдієш — вибір за екіпажами. Хоча для обкатування сектор Есперанси годиться як ніякий інший — він найменш вивчений порівняно з околицями решти трьох базових систем.

Нові дослідницькі кораблі після звичайного випробувального циклу проходили ще так зване обкатування — серію коротких експедицій тривалістю по кілька днів. Головна мета обкатування полягала в тому, щоб у реальних умовах перевірити на працездатність весь комплекс устаткування, призначеного для проведення досліджень різних космічних об’єктів. Такі міні-експедиції не становили особливої наукової цінності, оскільки всі більш-менш цікаві зорі поблизу колоній були добре вивчені. Втім, з іншого боку, межа між зорями цікавими й малоцікавими досить розмита, а в радіусі п’ятдесяти парсеків довкола тієї ж Есперанси їх понад двадцять тисяч — цифра величенька. Тож і ці короткі польоти, при належному виборі об’єктів вивчення, обіцяли бути не нудними і не рутинними. Тим більше для нас, новачків у дослідницькій справі.

— А яка буде норма обкатування? — запитав я.

— Стандартна, — відповів Горовіц. — Ви мусите налітати не менш ніж вісімсот парсеків і відвідати не менш ніж п’ятнадцять систем. Це займе близько місяця, а далі вас чекають три тижні відпустки перед першою справжньою експедицією. За цей час ми визначимося з вашим завданням і надішлемо вам усі необхідні інструкції рейсовим кораблем.

Я мав власні міркування з приводу нашого першого завдання, але вирішив зачекати з порушенням цієї теми, бо ми саме зайшли до рубки. Вона мало відрізнялася від рубки на „Кардіфі”, хіба що була устаткована досконалішими системами спостереження і додатковими пультами для керування зондами, ґеосканерами, лазерними бурами та іншим дослідницьким обладнанням. Ну й, звичайно, все в ній аж сяяло новизною — від приладових панелей й оглядових екранів до обтягнених натуральною шкірою зручних крісел. Мене так і поривало примірятися до капітанського крісла, однак у присутності адмірала я не наважувався, а натомість підійшов до пульта чергового по містку інженера, куди надходили всі дані про стан корабельних систем.

Ходова частина „Гермеса” бездіяла, реактори було зупинено, а системи комунікації, життєзабезпечення й електропостачання працювали в нормальному режимі, отримуючи енерґію для свого функціонування не від бортових акумуляторів, а від станційного джерела живлення. Це була поширена практика, що дозволяла під час стоянки заощаджувати внутрішні ресурси судна.

— Чудовий корабель, — промовив адмірал і сумовито поглянув на капітанське крісло. — Найсучасніше обладнання. От тільки… — Мабуть, він знову збирався наголосити на слабкій підготовці нашого екіпажу, проте передумав. — І ще, капітане Мальстром. Ми маємо намір надати головному інженерові Штерну другий ранґ. Вас не образить, що один з ваших підлеглих буде старшим від вас за званням?

Я недбало знизав плечима.

— Не бачу проблем. Ми ж не військові, що постійно міряються погонами.

— Це правильно, — кивнув Горовіц. — А з вашим підвищенням ми ще зачекаємо. Подивимось, як ви та ваша команда впораєтеся з кількома завданнями, тоді й вирішимо.

— До речі, щодо першого завдання, — сказав я. — Ми ж не лише знайшли „Ковчег-1”, а й з’ясували подальший маршрут „Ковчега-2”. А за неписаними правилами Досдепу, саме нам мають доручити його пошуки.

Адмірал повільно пройшовся по рубці, заклавши за спину руки, пильно вдивився в оглядовий екран правого борту, ніби не помічаючи, що він вимкнений. Лише потім повернувся до мене й відповів:

— Передовсім, тоді ви не належали до особового складу Департаменту, а отже, це правило на вас не поширюється. Проте є й серйозніша перешкода: така пошукова експедиція буде надзвичайно складною місією, її ні за що не довірять команді дослідників-новачків. Про це й мови бути не може.

— І все одно, — наполягав я, — ми подамо заявку.

Горовіц скрушно похитав головою:

— А ви дуже впертий, капітане. І нахабний до того ж. Чесно кажучи, я радий, що скоро йду на пенсію. А моєму наступникові не заздрю — ви ще попсуєте йому нерви… Ну, гаразд. Решту формальностей залагодите вже з начальником Дослідницького Департаменту адміралом Клейном. А на мене чекають інші справи. Тому приймайте командування кораблем.

Я підніс руку до козирка.

— Є, сер! Капітан третього ранґу Мальстром командування прийняв.

Горовіц коротко кивнув, тут-таки розвернувся й мовчки вийшов з рубки. Схоже нам не судилося стати друзями.

Залишившись один, я негайно влаштувався в капітанському кріслі й відзначив, що його слід трохи підняти, пристосувавши до мого зросту. Але не зараз, це зачекає. Я поклав на коліна папку з рапортами й відкинувся на м’яку спинку крісла. Мене сповнювало п’янке почуття тріумфу. Ось він я, Ерік Ґунвальд Мальстром, за неповних чотирнадцять років служби, ще до того, як мені виповнилося двадцять вісім, досягнув вершини кар’єри — став командиром дослідницького корабля. Далі в Зоряному Флоті рости нікуди, хіба що залишилося отримати погони капітана другого ранґу, а згодом — і першого. А від адміральського звання нехай доля береже мене якомога довше. У нас адміралами ставали тільки відставники, причому всі астронавти без винятку, з тією лише різницею, що техніки отримували одну зірку капітана-командора, молодші офіцери — дві зірки контр-адмірала, а старші — три зірки віце-адмірала. Це була просто нагорода за службу, не більше.

Утім, про звання я наразі не думав. Моя уява перенесла мене в майбутнє, вже геть близьке, коли після обкатування „Гермеса” і тритижневої відпустки (що також приємно) ми вирушимо в свою першу далеку експедицію. Хай навіть не на пошуки другого „Ковчега”, гаразд, то до якоїсь невивченої туманності або подвійної системи „зоря — чорна діра”. Чи до будь-якого іншого космічного об’єкта, що приховує в собі ще нерозкриті таємниці.