Небо, повне зірок - Олег Євгенович Авраменко
Горовіц присунув до себе комп’ютерну консоль і проставив резолюції на електронних ориґіналах наших рапортів. А паперові копії передав мені, додавши до них тонку папку і щойно роздрукований наказ про зарахування всієї команди „Кардіфа” до складу Дослідницького Департаменту.
— Ось, тримайте. Можете оправити в рамочки й почепити на стіни в своїх каютах. Гм-м, у своїх нових каютах. — З цими словами він підвівся. — Ходімо, капітане. Владнаємо все просто зараз.
Ми разом вийшли з офісу начальника штабу, піднялися на дев’ятий ярус і попрямували до причального сектора „F”, де зазвичай швартувалися дослідницькі кораблі. Я стискав у руках дорогоцінну папку з нашими рапортами та наказом про призначення і час від часу кидав скоса погляди на лискучу адміралову лисину, що знаходилася на рівні моїх грудей. З якоїсь незрозумілої причини він майже ніколи не носив кашкета, хоча, на мою думку, в головному уборі мав би поважніший вигляд.
На півдорозі ми розминулися з двома військовими у блакитній формі Військово-Космічних Сил Федерації. Обидва були армійськими капітанами (тобто, за флотськими мірками, лейтенантами) і при нашому наближенні взяли під козирки, вітаючи старших за званням. Хоча, можна не сумніватися, вони б із величезною насолодою запхали нас до найближчого шлюзу і викинули у відкритий космос. Якщо на світі й існувало щось чорніше за абсолютно чорне тіло, то це був колір заздрості, що її почували космонавти до нас, астронавтів. Не було нікого, хто б ненавидів нас так люто й нестямно, як люди, що борознили простори Сонячної системи, але були позбавлені можливості злітати бодай до найближчої зорі.
Цілком природно, що через таке ставлення до нас ми не полюбляли космонавтів, проте не почували до них ненависті, а радше жаліли їх. Зрештою, вони були нашими колеґами, яким просто не пощастило народитися резистентними. При вступі до космічних училищ, як військових, так і цивільних, абітурієнти проходили дуже жорсткий відбір, і космонавтами ставали лише найкращі з них — з непересічними розумовими здібностями й ідеальним здоров’ям, сильні, витривалі, психічно стійкі, з блискавичною реакцією, з незламною силою волі і ще багатьма іншими достоїнствами. Середній космонавт переважав середнього астронавта за всіма параметрами, окрім єдиного — стійкості до гіпердрайву…
У секторі „F” було п’ять причалів, і лише один з них спеціально призначався для кораблів з флотилії Досдепу. Цього цілком вистачало, оскільки дослідники були нечастими гостями в локальному просторі Землі. Повертаючись із чергової далекої експедиції, вони затримувалися в Сонячній системі лише для того, щоб відзвітувати про виконану роботу, передати матеріали досліджень і зібрані зразки — здебільшого мінерального та біолоґічного походження, після чого прямували в порти постійного базування. Такими були чотири найрозвиненіші колонії — Цефея, Таура, Есперанса й Саґітарія, що могли забезпечити технічне обслуговування кораблів, включно з ремонтом. Там члени екіпажів проводили свої відпустки і зазвичай прямо звідти вирушали в нові експедиції.
На вході до сектора „F” стояв пост охорони з двох рядових і сержанта в сріблясто-сірих мундирах, неподалік вешталось кілька технічних працівників, але, всупереч моїм сподівання, ми не зустріли тут жодного астронавта, який став би свідком мого тріумфу.
Над пасажирським терміналом першого причалу світилося табло, де замість назви корабля фігурував заповітний серійний номер „SC-05132”.
— Гадаю, капітане, — озвався Горовіц, — ви вже думали над тим, як назвете свій новий корабель. А якщо уява зрадила вас, можу запропонувати кілька варіантів.
Я посміхнувся. Звичайно ж, останні слова були мовлені жартома. За традицією Зоряного Флоту, дослідницьким кораблям давали імена персонажів античних міфів, а через малочисельність флотилії Досдепу варіантів було вдосталь. І свій вибір я зробив давно — ще тоді, коли вперше почув про будівництво цього крейсера і почав мріяти (на той час безнадійно), як стану його капітаном. Тому відразу відповів:
— Дякую за пропозицію, адмірале, але я вже вибрав ім’я. Дивно, що воно досі залишалося вакантним. Я хочу назвати корабель „Гермесом”.
— Хай буде так! — схвалив Горовіц, і тон його трохи потеплішав. На якусь дрібничку, на пару десятих градуса. — Крім усього іншого, Гермес вважався заступником мандрівників. Колись давно я мав шанс стати командиром нового корабля і збирався дати йому ім’я саме цього грецького бога. Але не склалося. На той новий крейсер було призначено досвідченішого капітана, а я отримав під командування старенький „Пеґас”, на якому літав до самої відставки. Його потім списали.
„То он воно що!” — подумав я, крокуючи разом з адміралом по тунелю. Горовіц був злий на мене ще й тому, що свого часу йому через молодість не вдалося отримати новий корабель, а от мені пощастило більше. Але, здається, мій вибір назви для крейсера трохи пом’якшив його серце.
Ми проминули два шлюзи — станційний, потім корабельний, — і опинились у тамбурі. Я очікував, що тут нас зустрічатиме керівник останньої ґрупи випробувачів, який символічно передасть мені командування кораблем, проте в тамбурі нікого не було. Судячи з усього, корабель узагалі був порожній.
— Ви вже даруйте, капітане, — сказав Горовіц, — але зараз я не налаштований на церемонії. Випробувачі залишили борт ще вчора ввечері, і я не став викликати їх знову. Маю надію, ви не дуже засмучені?
— Ні, сер, — відповів я цілком щиро. — Аніскілечки.
Завчасно відіславши випробувачів і не викликавши на причал мою команду, адмірал очевидячки сподівався зіпсувати мені свято. Та тут він прорахувався — адже найголовнішим для мене було свято в душі, і я зовсім не заперечував проти того, щоб здійснити перший обхід мого корабля, мого „Гермеса”, у спокійній обстановці, тихо радіючи тому, як здійснилася моя найзаповітніша мрія…
Ми вийшли з тамбура в головний коридор другого ярусу, який виявився майже на метр ширшим, ніж аналоґічний коридор на „Кардіфі”, але при цьому здавався затишнішим, завдяки пружному килимовому покриттю, а також м’якій оббивці стін і заокругленої стелі. При побудові дослідницьких суден велику увагу приділяли інтер’єру — з тим, щоб забезпечити екіпажеві максимальний комфорт під час тривалих багатомісячних експедицій.
— Як я розумію, — промовив
