Албі бек - Альбій Шудря

Знавець історії. Його кредо — факти і порядок. Він хотів чіткого і логічного пояснення. Та нам всім кортіло знати відповідь.

Хасім винувато пом’явся і нарешті пояснив причину свого виходу в ефір з передачею «Для тих, хто не спить». Мовляв, коли прокинувся — глянув на свого годинника. Той показував вже хвилину по дев’ятій. В неділю у цей час вже звучать рапорти будинків. Похапцем почав перекличку. Пізніше дійшло, що годинник лежав догори ногами. Стрілки насправді показували лише третю ночі. Вимкнув радіо і пішов спати.

На Хасіма ще тижнями підозріло позирали інші військові спостерігачі. Схоже, хлопець дуже перевтомився від одноманітних патрулювань. А можливо, дався взнаки рамадан?

Мусульманський піст — суворе і виснажливе випробування.

Радіо у військового спостерігача завжди при собі. Ти чуєш все й про всіх. Патруль «гольферів» минув контрольну відмітку маршруту. Якісь цивільні оонівські чиновники в’їхали в зону прийому. Інша група цивільних розпачливо кличе на допомогу, бо в них «Тойоту» так гепнуло на ямі, що тепер їхати тільки на евакуаторі. Німці-медики поспішають з мешканцем одного із сіл до госпіталю. Бідолаху вночі підстрелили партизани, бо той не хотів віддавати свій врожай горіхів. А горіхи ж тут майже як валюта. Їх здають перекупникам, які потім везуть продукт із зони конфлікту (подумати тільки!) на кондитерські фабрики.

До «моторол» прислухаються всі. Німець Герхард, наш «оперативник», той умудряється слухати аж два канали водночас.

Пара радіоприймачів на нагрудних кишенях. Антена — зліва, антена — справа. І Герхард дивним чином встигає не тільки вислуховувати доповіді, але й віддавати кожному вказівки. Ходить по штабу і крутить головою: направо-наліво, направо-наліво.

В ефірі бурхливо кипить життя. Радіоповідомлення можна порівняти з тим, як нанизуються один за одним шматки грузинського шашлика. Черговий офіцер та офіцер «оперативник» виступають в ролі кухарів, які вчасно повертають шампури, доводячи «продукт» до кондиції. Димок від цього багаття чутно кожному військовому спостерігачеві. І треба бути готовим у потрібний момент долучитись до процесу. Щоб на цьому «пікніку» не запахло смаленим.

Радіо — саме по собі річ унікальна. Щоб там зараз не казали про телебачення чи Інтернет, радіо — особливе. В шкільні безтурботні роки ми слухали «Еуропу Ліберу» на коротких хвилях.

Транслювали передачі румунською, але, щоб відрізнити англомовну назву нового рок-альбому, не треба бути поліглотом. Вів передачі з Мюнхена таємничий дядечко на ймення Теодор.

— Музіка ла черере! — урочисто вимовляв ведучий і загадково гигикав в мікрофон. І ми знали, що «ла черере» — це на замовлення. Шанувальники «Лібери» були в багатьох країнах Східної Європи. Але основна аудиторія — румунська. Щоб не нервувати співробітників «секурітате», які стояли на сторожі інтересів товариша Чаушеску, слухачі не афішували свої справжні імена, а використовували псевдоніми. Ох і було ж кумедних прізвиськ! Дракула з Трансільванії, Франкенштейн з Клужа, Рілу-Рілу Крокоділу з Бухаресту. Музику ми не замовляли, бо не знали румунської. Але прослуховування музичних передач було культовим в моєму рідному Косові. Це не Трансільванія, де мешкав радіослухач Дракула, хоча, в принципі, недалеко — через кордон, у Радянському Союзі… Сонце грало на стрімких водних перекатах гірської Рибниці. Пляжники, як ящірки, розповзались по кам’янистих берегах. У багатьох були радіоприймачі, налаштовані на одну й ту ж саму хвилю. Ліниву атмосферу наповнювала музика, зливаючись у неповторне карпатське стерео. Потім обмінювались новинами.

— Чув, група «Кінг Крімсон» випустила новий альбом?

— А ти чув новий «Єс»?

— По «Лібері» передавали?

— По «Лібері»…

В першій половині дев’яностих я з Тихоокеанського флоту поїхав до України воювати за Чорноморський. Зарплатня була настільки мізерною, що багато українських офіцерів йшли підробляти. Наприклад, розвантажували машини з курячими стегенцями. Навіть один з майбутніх командувачів українського флоту попрацював на ринку. Про це він зараз говорить з гордістю. Мовляв, пройшов через труднощі. Був як усі. Тоді не було іншого виходу.

Моя дружина Алла влаштувалась на першу в місті FМрадіостанцію «Крим Радіо Рокс». Алла одразу вловила потрібну інтонацію і багатьох зачарувала своїм голосом. Вела передачу про моду і всілякі «стильні» штучки. В неї це чудово виходило незважаючи на те, що мешкали ми в житлі дуже «нестильному».

Ми знімали «врємянку» у дворі одного з приватних будинків на вулиці з милою курортною назвою Клубнічна. Слухачі не здогадувались, що до появи нової популярної радіоведучої спонукав факт нестачі грошей на купівлю зубної пасти. Незабаром для цього радіо я почав робити огляди преси. Писав тексти і віддавав дикторам. До речі, завдяки цим оглядам велика частина населення героїчного Севастополя вперше дізналась, що є така газета «Флот України». Мені приносило радість популяризувати своїх. Бо ж тоді домінувала проросійськи налаштована преса. В ній моряки-чорноморці згадувались з епітетами «мужні» і «стійкі». Моряки ВМС України фігурували як «переприсягателі» і «націоналістично-налаштовані». Підготовка прес-оглядів змушувала крутитись, як Фігаро у відомій комедії. Але це було цікавіше, ніж розвантажувати курячі стегенця.

Потім Алла вирішила робити ще одну передачу — на два голоси. У вечірньому ефірі треба було розважати публіку цікавинками і конкурсами. Чоловічий голос під псевдонімом Аркадій Волондин пропонувалось забезпечувати мені.

Спочатку я все тільки псував штучними і фальшивими інтонаціями.

— Ти можеш з настроєм говорити, а не читати текст таким дурнуватим тоном? — кричала на мене популярна радіоведуча, яку я знав як свою дружину.

Я дуже переживав. Хапав текст і йшов з нашої «врємянки» на літню кухню, де в каструлях хазяйки тьоті Валі безкінечно варилися якісь бульйони з кісток. Там на самоті бубнив і бубнив текст.

Потім в ефірі звучала наша «відпочивальна» передача. Вправи на кухні допомогли досягнути бажаного результату. Незабаром я почав отримувати явне задоволення від роботи радіоведучим. Але я так і не дізнався, для чого тьотя Валя постійно варила бульйони з кісток. По-моєму, вона просто хотіла спалювати газ, бо він був тоді нелімітований.

Цікаві то були часи. Зараз FM-радіостанції вже навіть з комп’ютера можуть грати плей-лист. А тоді радіо в поєднанні з якісним звуком сприймалось як особливий вид спілкування.

Ведучих добре знали. Та й