Албі бек - Альбій Шудря
— Панасонік! Ця тварина називається панасонік!
Це було геніально! Зрозуміло і вимовляти легко. От скрізь і бігають з того часу «панасоніки», в яких на шиї кумедна конструкція з трьох стирчачих патиків у вигляді трикутника. Це для того, щоб крізь огорожі до сусідів не пролазили. Бігають, рохкають, риються в болотах, поглядаючи на прудкі оонівські «Тойоти» та броньовані «Наяли» й «Скаути». У тварин і «інших учасників дорожнього руху» свої маршрути. І нехай би вони ніколи не перетинались. Справа навіть не в грошовій компенсації за самовбивцю-підсвинка. Просто нехай всі живуть! Живуть і поважають закони, в тому числі святі Правила дорожнього руху.
Завжди пам’ятати про це наказали в твоїй рідній країні, яка довірила тобі почесну місію воїна-миротворця.
Радіочек— Good morning Gali Paradise! This is Four Four. We start our radio check. House Zero One, morning radio check![13]
Бадьорий голос чергового по сектору лунає з десятків переносних «Моторол» в розторощеному війною містечку. В моїй кімнаті радіостанція стоїть на древньому трюмо. За ним колись наводили красу доньки господині дому. Голос чергового чутно також з інших кімнат — там мешкають інші офіцери нашого українського міні-контингенту. Ранкова перекличка перехоплює за сніданком або за процесом шкрябання бритвою по щетині.
— Four Seven. You are loud and clear,[14] — як папуга, тріщить радіостанція.
Голоси різні. Різна й вимова англійських слів. Але найголовніше, щоб з будинків, де квартируються військові спостерігачі, прозвучало саме це. Значить, повний порядок. Значить, кількість офіцерів за списком співпадає з наявною. І нікого не вкрали, не взяли в заручники. Ранок справді добрий.
Деякі будинки рапортують із запізненням. Це змушує чергового нервово повторювати виклик. В цей момент хтось із наших українців у «Хаус Фо Ту», де господиня дому Ізольда готує для всіх ранкову яєчню, спересердя може бовкнути: «Тормоз!»
Чому, мовляв, брати по зброї затримують перекличку? Нарешті черга доходить і до нашого — 42-го будинку. Доповідаємо й ми.
День розгортається за військовим розпорядком.
Викликаємо по радіо чергову машину. Виходимо на вулицю.
Їдемо до штабу. How do you do! Hello! How are you? Вітання німцям, чехам, індонезійцям, бангладешцям — всім, хто служить у секторі. Строкатий багатонаціональний контингент у камуфляжній формі двадцяти армій світу заповнює кімнату нарад.
Повідомлення про політичну ситуацію в регіоні, звіти про перестрілки, напади. Оголошення маршрутів чергового патрулювання. Потім представники армії планети Земля забігають до бару перехопити чашку кави. Потім підхоплюють бронежилети і каски зі своїх «тім бейзів» і прямують до автопарку. Завивають дизелі восьмитонних броньованих «наял». Бронемашини виповзають за браму і роз’їжджаються патрулювати зону конфлікту.
Офіцер-оперативник Герхард шле їм вітання рукою і замість побажань успіху дещо театрально кидає услід:
— Рок-н-рол!
* * *
Галі — втрачений мандариновий рай. Снігові шапки гір Кавказу височіли над долиною, де під променями спекотного сонця все життєрадісно грало помаранчевим кольором. В радянські часи на мандаринах мінгрели робили свій добробут. В містечку зростали двоповерхові будинки з балконами, арочними сходами і підвалами, де зберігались цистерни вина і чачі. У дворах за один мандариновий сезон з’являлись «Жигулі» і «Волги». Грали такі бучні весілля, що столи виносили аж на вулицю, щоб прийняти сотні гостей. Але на початку дев’яностих краєм проповзла війна. Через декілька років все повторилось.
Хвиля біженців перекотилась за ріку Інгурі. Частина населення залишилась.
Конфлікт залишив згарища будинків. Над ними моторошно височіють димарі печей, з якими контрастують вцілілі пальми у дворах. Все змінилось. Лише снігові вершини продовжують споглядати долину з тисячолітнім холодним спокоєм. А хазяйка вцілілого дому Ізольда дивиться дубльований грузинською мовою бразильський телесеріал «Клон» і чекає, коли в новинах повідомлять про те, що Галі нарешті знову повернуть Грузії.
«Галі-парадайз» — іронічна назва, яку придумали військові спостерігачі. Слово «парадайз» звучить на двох десятках мовних акцентів. Міжнародна спільнота представлена в основному майорами. Підполковників менше. Ще менше полковників. І всього один генерал, який займає посаду головного військового спостерігача.
Ми служимо разом. Тому красномовне слово «тормоз», яке інколи звучить під час радіочеку в українському домі, теж не випадковість. Цікаво, а як обзивають нас, скажімо, пакистанці?
Інколи емоції беруть верх над дипломатичними правилами гарної поведінки. Та навіть тоді ми єдина команда. Просто військові працюють вже довгі місяці, щоденно прочісуючи зону конфлікту в пошуках озброєних формувань. Ця гра в «кота-мишки» триває, здається, вже вічність. Ми втомлені, але горді за свою справу.
Якось майор Хасім втнув ранковий радіочек о третій ночі.
Арабський гортанний голос Хасіма прохрипів на «сплячому» каналі і посхоплював з ліжок увесь сектор.
Поки оговтувались, блимкаючи очима в темряві, Хасім енергійно підганяв сплюків:
— Будинок Нуль-Два, ранкова радіоперевірка, ранкова радіоперевірка! Вас не чути!
У відповідь Будинок Нуль-Два щось нерозбірливо бурчав.
Там не розуміли, чому тепер ранок настає при місячному сяйві.
В ефірі ще деякий час спостерігалась активна метушня з рішучими месіджами чергового. А потім все раптом затихло.
Наступного дня всі спантеличено обговорювали нічний переполох. Під час ранкового брифінгу не прозвучало ніяких новин про різке погіршення ситуації. Не було несподіваних на падів, загрози взяття в заручники чи початку бойових дій. Так що ж сталось?
— Я потім взагалі не міг заснути до ранку. Що це було? — важко кліпаючи від того, що провів безсонну ніч, обурювався швед Йохан. Він завжди відрізнявся спокоєм та урівноваженістю.
