Українська література » Сучасна проза » Кім - Редьярд Джозеф Кіплінг

Кім - Редьярд Джозеф Кіплінг

Кім - Редьярд Джозеф Кіплінг
Сторінок:96
Додано:30-03-2023, 19:48
0 0
Голосов: 0

Роман Ред’ярда Кіплінґа «Кім» вважається вершиною його творчого доробку. Загадкова і незбагненна Індія, яка постає на сторінках роману вибуховою сумішшю культур, народів та віросповідань, захоплює читача своєю красою і потворністю, а головний герой — хлопчак Кім — проводить читача у найпотаємніші її закамарки. З’явившись на межі 19 та 20 століть, «Кім» започаткував цілий жанр «шпигунського роману». Відтак читач, разом із Кімом, може сам стати учасником потаємної і непримиренної боротьби британських та російських спецслужб за вплив у Азії — частини Великої Гри.
Не даремно «Гра Кіма», яку читач може знайти на форзаці книжки, здавна була частиною вишколу скаутів по всьому світі, у тому числі й українських пластунів.

Читаємо онлайн Кім - Редьярд Джозеф Кіплінг

Ред’ярд Кіплінґ

Кім

Михайло Назаренко. Великий колісний шлях

Я — Кім. Я — Кім. А хто такий Кім?

Зверніть увагу, скільки разів (і за яких обставин) Кімбол О’Гара повторює ці слова, аж доки не знаходить відповідь на останніх сторінках цієї книжки.

То хто ж такий Кім? І що таке — «Кім»?

На останнє питання відповісти найлегше: це найкращий роман Ред’ярда Кіплінґа, якого довгий час вважали нездатним опанувати велику форму. Надто вже його перші спроби поступались оповіданням та нарисам. Цикли — так, тут питань не було: три солдати, які відбувають службу в Індії, Мауґлі та його зграя, Сталкі і його команда в кожному новому оповіданні поставали навдивовижу живими. Чому ж «Світло, що згасло» і «Відважні капітани», не кажучи вже про написану у співавторстві «Наулаху», викликали в кращому разі поблажливі відгуки?

Коли Ред’ярд розповів, що взірцем для його нової книжки (якраз «Кіма») став «Дон Кіхот», розлогий твір про шлях, на якому можна зустріти будь-кого і будь-що, — місіс Кіплінґ не витримала: «От не прикривайся переді мною Сервантесом! Ти ж чудово знаєш, що навіть задля спасіння душі не можеш вигадати сюжет». Приймемо це як можливе пояснення: Кіплінґ зумів-таки написати справжній роман, коли знайшов історію, що складається з окремих пригод, зустрічей, випадковостей, — а разом із тим неспішно рухається до визначеної мети.

Але про «Кіма» мало сказати, що це шедевр Кіплінґа, хоча саме так його й називали Марк Твен, Томас Стернз Еліот, Вільям Сомерсет Моем і Хорхе Луїс Борхес. «Кім» — це один із найкращих романів усього ХХ століття.

…Проте — чи ХХ-го? Кіплінґ закінчив роман у серпні 1900 року, а друком він вийшов лише у жовтні 1901-го: між цими подіями якраз і пролягла межа століть. Рівно половину життя Кіплінґ прожив до того, рівно стільки ж йому залишилось: трохи більше, ніж тридцять п’ять років. Тож «Кіма» написано ще у ХІХ столітті, але він стоїть значно ближче до творів ХХ-го, поєднуючи реальність із міфом, а шпигунські пригоди — із вишуканою філософією.

…Шпигунський роман? Так, Кіплінґа вважають одним із батьків цього жанру («І Яну Флемінгу до нього дуже далеко!» — додають зазвичай), проте не варто відкривати роман, чекаючи знайти в ньому інтриги та перестрілки. (Інтриги — будуть, пострілів — дуже мало. Професіонали працюють тонко.) «“Кім” — водночас і шпигунська історія, і оповідь про пошуки, і роман виховання, але передовсім — зізнання в любові до Індії, віншування звуків, пахощів і кольорів субконтиненту», — так написав один критик, і до цього можна додати лише, що інколи «Кіма» зараховують і до «дитячої літератури». Дитяча? Радше «підліткова» — приблизно в тому ж сенсі, що й «Гекльберрі Фінн», «Вбити пересмішника» або пізні казки про мумі-тролів. Усі ці твори — про входження до великого світу, і в них не знайти (хіба що трохи у фіналі Твенового роману) того спрощення, яке погані письменники вважають необхідною умовою літератури для і про дітей. «Кім» — доросла книга, яка не схиляється до читача і не повчає його, навіть не веде за собою, а відкриває безліч можливостей. Скількома з них ми зможемо скористатись — залежить лише від нас.

А хто такий Кім?

Отже, «Кім» — не просто роман, а багато книжок одночасно, на межі століть, світів і культур. А якою ж іще може бути історія ірландця, що виріс на індійському базарі, став учнем тибетського лами і потрапив у поле зору британської розвідки? І хто, як не Кіплінґ, міг її написати, — Кіплінґ, який народився в Індії, навчався в Англії, повернувся на батьківщину, потім знову до Англії, довгий час жив у Америці, наїздами — у Південній Африці і врешті, вже після «Кіма», знайшов остаточний притулок у графстві Сассекс. Герой на межі — Кіплінґів улюбленець: згадаймо лише Мауґлі, який існує між світами звірів та людей. «Та Сходу і Заходу вже нема, границь нема поготів…» — коли? «…Як сильні стають лицем у лице, хоч вони із різних світів!» — але що ми назвемо «силою»? Кордони і межі не зникають, бо кожен з учасників Великої Гри зберігає своє лице, свою несхожість. Аби уявити іншого, стати іншим, треба насамперед зрозуміти його, а потім — і себе самого. І тоді — ти знову станеш самим собою, але вже не таким, яким був. Кім — Друг Усього Світу, як його називали в рідному місті; і роман, зокрема, про те, як хлопець стає гідним цього звання.

Не дивно, що вже перша «велика проза» Кіплінґа була про межове існування. Іще в Індії, у неповних двадцять років, він почав роман «Матуся Мат’юрін» про стару ірландку, власницю опіумного притону в Лагорі. Матусина донька отримала виховання в Англії, вийшла за службовця індійської цивільної служби… і таким чином на базарі дізнавались урядові таємниці, а в уряді знали, про що говорять на базарі. Сестра і мати Кіплінґа — його найсуворіші критики, якщо не рахувати батька, — визнали перші 237 сторінок роману «гидкими, хоча й потужними». Письменник і сам побачив, що не може впоратися з темою, відклав «Матусю Мат’юрін», але і час від часу до неї повертався, аж поки не узяв для «Кіма» все, що вважав за потрібне, — і, мабуть, знищив рукопис.

Натомість, що робити із Кімом, Кіплінґ знав одразу. 1891 року він пообіцяв журналу «Сент-Ніколас» оповідання про хлопця, «який шукав Річку Зцілення», і наступного року взявся за перо. Невдовзі, однак, виявилось, що історія шириться і шириться. «Сент-Ніколас» задовольнився казками з «Книги Джунглів» (ще б пак, задовольнився!), а робота над «Кімом» з перервами тривала аж вісім років. Щось було в ньому таке, що ніяк не відпускало Кіплінґа, змушувало знову і знову переробляти текст (востаннє — вже у коректурі) і час від часу радитись із батьком, який з прискіпливістю художника і натураліста перевіряв найдрібніші деталі, а також нагадував те, що Ред’ярд уже встиг забути, — наприклад, про вечірній серпанок над Великим колісним шляхом.

Минуло майже сто років, і ентузіаст на ім’я Пітер Гопкірк помандрував Пакистаном і Північно-Західною Індією — місцями, що їх зображено у романі, — а потім звітував про це у книжці «В пошуках Кіма». Гопкірк остаточно підтвердив те, про що вже давно говорили кіплінґознавці: письменник був ледь не документально точним, — тоді, звісно, коли це не ставало на перешкоді його задуму. Джон Локвуд Кіплінґ-старший — доглядач лагорського музею, «чаклунського будинку», в який ми входимо разом із ламою на

Відгуки про книгу Кім - Редьярд Джозеф Кіплінг (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: