Українська література » Сучасна проза » Албі бек - Альбій Шудря

Албі бек - Альбій Шудря

Читаємо онлайн Албі бек - Альбій Шудря
площадка, навколо якої намотують кілометри любителі пробіжок. Не забули тут і про Київ-стріт. Тут житлових будинків нема, а є лише антени розвідцентру. На ту територію впускають не за українським громадянством, а за спецдопуском НАТО. Але мені туди й не потрібно.

Головне, що всі ми — учасники однієї Місії, яку гордо символізує чотириконечна зірка Альянсу на синьому прапорі.

На дверях моєї кімнати в контейнерному будинку вже вивісили нову табличку. На ній, крім мого звання та імені, вказано іншого мешканця — підполковника Пола Озборна з Великої Британії. На табличці також національні прапорці. Блакитножовтий і Юніон Джек тепер уживатимуться разом на площі чотирнадцять квадратних метрів.

— Good morning, my name is Albi.[2]

— My name is Paul. Pleased to meet you.[3]

Прізвище Озборн мені знайоме з дитинства, тому що Оззі Озборн настільки гарно співав, що я аж почав самотужки вивчати англійську. Надто вже хотілось вникнути у хитросплетіння середньовічно-заплутаних текстів. Підполковник Озборн, наскільки я потім зрозумів, від Оззі не в особливому захваті. Але музику взагалі-то полюбляє. Тут в Косово він пачками купує дешеві піратські компакт-диски в магазинчику поблизу штабу.

Пол розкладає диски на своєму ліжку і уважно читає написи на обкладинках. Цей процес навіває йому солодкі спогади про юні роки в англійських пабах. Взагалі, Пол дуже ввічливий. Але британська коректність в нього має форму мовчанки. Я теж не хочу бути нав’язливим. Однак статус новоприбулого змушує витягти з пам’яті англійські фрази, необхідні для поглиблення знайомства.

— Is it your collection, Paul?[4] — нарешті наважуюсь потурбувати сусіда по кімнаті.

Пол повільно виринає зі своїх британських спогадів, інтелігентно посміхається і підтверджує:

— I bought new CDs.[5]

Музична тема для мене близька. Я ошелешую сусіда по кімнаті глибокими знаннями рок-музики 70-80-х. Пол одразу підозріло дивиться на мене крізь свої круглі окуляри. Для більшості британців українці — це майже те ж саме, що росіяни.

А росіяни, як відомо, у себе на батьківщині бігають босоніж по снігу в червонозоряних шапках-вушанках з пляшкою горілки в одній руці і з балалайкою в іншій. Тож моя обізнаність у рокмузиці недаремно викликала у Пола підозри. Швидше за все, Пол спочатку вирішив, що я — шпигун, якого перед відправкою змусили вивчити дискографії та творчі склади відомих груп. Так би мовити, для полегшеного «входу в контакт» з представниками західних армій… Але потім поступово насторога зникла. Ми, як мені здалось, стали приятелями. Та Полу вже треба було бігти до штабу. Він відповідальний за угоди з фірмами на тилове забезпечення. А це нескінченний процес, тому що штабу постійно треба заправляти гелікоптери й автомобілі пальним, ксерокси, принтери розхідними матеріалами, годувати в їдальні людей і робити ще багато рутинних речей. Без цього місія була б не місія, а так, дитячий садок.

Пол протупотів своїми бойовими черевиками металевими сходами. Я ж почав роздивлятися кімнату. Всередині два ліжка, дві металеві тумбочки, дві шафи для одежі. На вікні — кондиціонер. Цей скромний інтер’єр мав оточувати мене рік.

Бронежилет і каска Пола лежали під його бездоганно застеленим ліжком. Я теж заштовхав своє бойове спорядження. І тут на очі втрапила полиця, на якій Пол вишикував з десяток флаконів, необхідних для особистої гігієни. Рядок починався з піни для гоління. В порядку зменшення завершувався найнижчим флаконом. Відстані було вивірено до міліметра. Композиція шокувала холодною довершеністю. Від цього мені чомусь стало тривожно за державу, яку я уособлював. Негайно теж склав із своїх пляшечок таку собі «драбинку дурників». Після цього на душі стало спокійніше. Але одразу скажу, що в майбутньому вміння підтримувати такий ідеальний, як у Пола, порядок на полиці в мене так і не з’явилось. Sorry, Paul…


* * *

Українські миротворці стояли окремим табором у південній частині Косово. Контингент ніс службу спільно з поляками.

А командували у секторі американці. Які, в свою чергу, підпорядковувались командувачу КФОР. Наші вояки оберігали спокій сербського анклаву, а також конвоювали цивільні машини на шляху через албанські райони до кордону із Сербією.

Що таке ризик під час виконання завдань? Небезпека чигає за воротами табору. Ти робиш все, що можливо, для її зменшення: приладнуєш магазин автомата, одягаєш бронежилет, на голову — кевларову каску. Тим часом в густих хащах переповзає у кущах ворожий спостерігач-снайпер, і хто його знає, що в нього за плани на сьогодні? На узбіччі дороги залягають підступні міни, терпляче очікуючи на свою жертву. Небезпечним в любий момент стає й простий натовп цивільних. Люди пережили військовий конфлікт. Час ще довго лікуватиме психіку. А тут ще й нова війна — у Македонії. Це одразу за гірським хребтом. З гори й добре видно, як у долині виростають стовпчики вибухів.

Повітря із запізненням струшують звуки, як ніби хтось далеко гамселить гігантською чавунною плитою об землю. Косово теж опосередковано втягнуте у цю нову війну. Потаємними гірськими стежками до місця боїв пробираються найманці-бойовики.

А ночами туди дріботять каравани мулів, завантажених амуніцією. Їх деколи видно у сяйві освітлювальних снарядів важкої артилерії американців.

Наших вояків весь цей антураж кінобойовика влаштовував за вісімсот доларів місячної зарплатні для офіцерів і п’ятсот для солдатів. Дарма, що це була найнижча зарплатня серед всіх контингентів. До України за ці гроші можна було навезти побутової техніки, апаратури і якісних шмоток з натівських піексів.

Вистачало ще й на подарунок добродіям, які дали шанс поїхати підзаробити грошенят. Везти подарунки — наша національна риса. Це спроба задобрити тих, хто залишився на Батьківщині і після твого повернення задасть найважливіше запитання. Що б там не говорили про отримання бойового досвіду, навичок та інших корисних якостей, яких набуває миротворець, це буде запитання:

— Ну що, скільки заробив?

Не варто

Відгуки про книгу Албі бек - Альбій Шудря (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: