Пісенні обрії "АНТЕЯ" - Зіновій Миколайович Демцюх

матеріал з орієнтацією на мішаний і чоловічий хор з солістом (басом). Таким

чином, виникла партитура, яка дала «друге життя» цьому надзвичайно попу-

лярному твору, особливо на теренах Галичини. До речі, згадану платівку не

можна було придбати на території України, бо ж цензура пильно стежила за

тим, що українцям можна слухати, а що ні (пригадаймо відому історію із за-

писом колядок і щедрівок у виконанні І. С. Козловського на його 70-річчя). Зда-

валося б, у словах цієї пісні й не було нічого антирадянського, і навіть від неї

«не попахувало» українським буржуазним націоналізмом, та все ж на її опри-

людення накладалося табу. Важко навіть збагнути, що такого небезпечного для

влади таїли слова цієї пісні:

На славній річеньці, на Сяну,

на зеленім на берегу,

розорали люди поле ярове

не плугом, не сохою, а мечем,

боронили широке поле не бороною,

а тілом козацьким, серденько, тобою,

засіяли поле не житом, не пшеницею,

а списами та шаблями та палицями.

Поливали поле не дощем, а кров’ю,

ой я з того горя слова не промовлю.

До вас, люди, буду я кричати,

аби йшли ви землю захищати.

Доки руською кров’ю будуть землю заливати,

доти руська мати буде гірко плакати.

Доки руські сироти будуть по світу ходити,

на весь світ з горя-жалю голосити.

20

Зиновій ДЕМЦЮХ

Отже наш хор став першим і єдиним виконавцем цього славного твору.

«Чудовий бас соліста, героїчний тонус виконання, органна звучність

хору – все це глибоко вразило слухачів, пробудило в них почуття кровного

зв’язку з землею предків», – писала про презентацію цієї пісні мистецтвозна-

вець Л. Яросевич, яка належала до товариства «Надсяння». Благодійні кошти

від концерту були перераховані на спорудження пам’ятника Уляні Кравченко у

Перемишлі.

Минуло п’ятиріччя нашої творчої діяльності, і в колективі визріла думка

про те, що слід було б якимось чином підбити підсумки, а отже, проаналізува-

ти нашу роботу за ту «п’ятирічку», охарактеризувати досягнення, розважливо

приглянутись до прорахунків й упущень (а таке також траплялося), подумати

над перспективами. І найкращою формою відзначення нашого скромного юві-

лею міг стати творчий звіт. Готувалися до цього ретельно і наполегливо.

13 червня 1990 року відбувся концерт в актовому залі Львівського тор-

говельно-економічного інституту (тепер – комерційна академія). На моє пере-

конання, тут найкраща з-поміж подібних залів у м. Львові акустика (до речі,

згодом свою першу аудіокасету ми записували саме в цьому приміщенні). Чому

ми обрали цього разу саме цей зал? Не знаю, не можу пригадати. Очевидно,

була на це якась вагома причина, адже йшлося про особливий звіт нашої робо-

ти за п’ять років.

Присутні на концерті слухачі (і на цей раз був аншлаг) кожен твір сприй-

мали із захопленням. Деякі пісні довелося виконувати «на біс». Солістів І.

Кушплера, Б. Косопуда, Я. Крилошанську, В. Прокопенка, а також колектив

хору щедро винагороджували оплесками. На сцені росла гора квітів. Після

концерту, обмінюючись думками і оглядаючись на пройдений творчий шлях,

дійшли висновку, що можемо бути задоволеними обсягом виконаної нами ро-

боти, але водночас усвідомили, що заспокоюватися на досягнутому було б ве-

ликою помилкою. Тож одностайність виявилася у розумінні – треба працюва-

ти, працювати, працювати. А до цього спонукали перспективи участі у нових

творчих проектах.

У кожного народу є постаті, які залишили найпомітніший слід в його

історії. Вони все своє життя поклали на алтар удосконалення людського духу,

а своєю жертовністю проклали народу шлях до світла і свободи. Таким Велет-

нем Духу в Україні є Митрополит Андрей Шептицький.

30 липня 1990 року в Львівському академічному драматичному театрі

імені М. Заньковецької відбулася Святочна Академія з нагоди 125-річчя від дня

народження Слуги Божого Митрополита Андрея. Брати участь у цьому вельми

поважному заході наш колектив вважав справою честі і гідності. З капелою спі-

вали солісти Львівської опери В. Дудар, О. Лихач, а також М. Галій-Моравська,

О. Бень, Н. Дацко, Б. Косопуд, Я. Крилошанська. Партію фортепіано виконував

О. Демцюх. До участі в цьому концерті також були залучені заслужена хорова

капела «Боян» (художній керівник і диригент заслужений артист України Є.

Вахняк, згодом – народний артист України), ансамбль національної пісні «Ві-

ПІСЕННІ ОБРІЇ «АНТЕЯ»

21

рли» (художній керівник М. Процев’ят, тепер – заслужена артистка України),

фольклорний ансамбль Моршинської школи мистецтв (художній керівник І.

Король, згодом – заслужений працівник культури України), тріо бандуристок

«Червона калина» Львівського відділення українського Фонду культури у скла-

ді М. Сороки, М. Салагай, М. Шишак, поет І. Калинець (тепер лауреат Націо-

нальної премії імені Т. Шевченка).

Пролог до поеми «Мойсей» Івана Франка прозвучав у виконанні С. Мак-

симчука. На завершення Святочної Академії всі учасники концерту виконали

«Молитву за Україну» М. Лисенка в аранжуванні О. Кошиця та Гімн України.

Мені випала честь диригувати зведеним хором. Концерт підготували П. Зозу-

ляк, М. Процев’ят, народний художник України М. Кипріян, В. Щурат-Глуха,

Я. Журавель, Є. Волошинський.

Після довгого вимушеного мовчання це було перше достойне вшану-

вання Владики. Панували особливий дух і особлива атмосфера. Патріотично

налаштовані учасники свята з винятковим піднесенням виконували святкову

програму. Відчувалося, що з кожним таким концертом хвиля національного

відродження ставала дедалі потужнішою.

Пам’ятною для хору була поїздка з 2 по 8 серпня 1990 року в м. Ригу

на святкування Всесвітнього свята хорової пісні латвійського народу. Свято

традиційно відбувалося на Співочому полі. Багатотисячні мішані, чоловічі,

жіночі, дитячі хорові колективи приголомшили нас своїм високопрофесійним

виконанням. Феномен цього свята і секрет його рівня полягає в тому, що для

того, щоб потрапити на Співоче поле, слід пройти дуже ретельний конкурсний

відбір, який