Пісенні обрії "АНТЕЯ" - Зіновій Миколайович Демцюх
Зиновій Демцюх – диригент, педагог, Заслужений працівник культури України (з 1992 р.). Народився 7 лютого 1943 р. на Львівщині (с. Великосілки, Кам’янка-Бузького району). Закінчив диригентський факультет Львівської державної консерваторії ім. М. Лисенка (1972 р.). У 1963 р. викладач Прилуцького педагогічного училища ім. І. Франка (Чернігівська область); 1963–1966 рр. служив в армії; 1971–1972 рр. артист-хормейстр Київської чоловічої хорової капели Хорового товариства УРСР (тепер капела імені Левка Ревуцького); 1972–2006 рр. викладач Львівського музично-педагогічного училища імені Філарета Колесси і Педагогічного коледжу Львівського університету; 1991–1997 рр. старший викладач кафедри диригування Львівської національної музичної академії імені Миколи Лисенка; з 2006 р. старший викладач кафедри музичного мистецтва Львівського національного університету імені Івана Франка.
Автор наукових праць, статей, збірників хорових творів, навчальних програм, рецензій, відгуків, напрацювань в сфері фольклору.
Працював з різними хоровими колективами: дитячим хором “Пролісок” (1976–1979 рр.); хоровою капелою студентів Львівської політехніки (1979–1985 рр.); студентським та викладацьким хором Львівського музично-педагогічного училища імені Філарета Колесси (1972–2000 рр.); засновник, художній керівник і головний диригент хорової капели “Антей” (1984–2005 рр.); диригент чоловічого вокального ансамблю “Солісти Львова” (з 2001 р.). Колективи, очолювані З. Демцюхом ставали переможцями Всеукраїнських і Міжнародних конкурсів і фестивалів, зокрема, І премія і звання лауреата на Всеукраїнському конкурсі хорових колективів імені Соломії Крушельницької (Тернопіль, 1988 р.); ІІ премія і звання лауреата на ІІ Всеукраїнському конкурсі хорових колективів імені Миколи Леонтовича (Київ, 1993 р.); І премія з відзнакою (Firste prijs cum laude) і звання лауреата на Міжнародному конкурсі хорових колективів у м. Неерпельті (Бельгія, 1996 р.).
Брав участь у міжнародних музичних проектах: 1996 р. – Архієрейська Божественна Літургія в базиліці Святого Петра (Рим, Ватікан) за участю Святійшого Отця Івана Павла ІІ (З. Демцюх диригував зведеним хором з України); 1999 р. – “Бокаччо” (в рамках проекту виконувались однойменна комічна опера Франца фон Зуппе та “Реквієм” і “Коронаційна месса” Вольфганга Амадея Моцарта); 2004 р. – “Вільгельм Телль” Джоаккіно Россіні (опера, вистава); 2004–2005 р. – “Летюча миша” (виконання однойменної оперети Йоганна Штрауса та популярних хорових фрагментів з оперних вистав “Набукко” і “Травіата” Джузеппе Верді та “Кармен” Жоржа Бізе); 2006 р. –“Carmina Burana” Карла Орфа (концертне виконання).
Записав три CD-диски: “Возвеселімся всі разом нині (Колядки і щедрівки)” (Львів, 2002 р.); “Народні перлини (28 українських народних пісень)” (Львів, 2004 р.); “Благослови, душе моя, Господа (Духовні твори)” (Львів, 2006).
Географія концертних виступів (турне, гастролей): Бельгія, Іспанія, Італія, Латвія, Литва, Люксембург, Німеччина, Польща, Росія, Сербія, Словаччина, Угорщина, Франція, Швейцарія.
Неодноразовий член оргкомітету з підготовки та проведення міжнародних фестивалів хорової музики у Львові, член журі численних конкурсів. Протягом багатьох років був членом Національної всеукраїнської музичної спілки. З 2006 р. очолює секцію диригентсько-хорових дисциплін кафедри музичного мистецтва Львівського національного університету імені Івана Франка.
Свідченням високих досягнень З. Демцюха в сфері диригентсько-хорового мистецтва є численні публікації в українській і зарубіжній пресі.
Зиновій Демцюх
Пісенні обрії
«Антея»
Львів
Видавництво «Край»
2010
ББК85.325.2
УДК 793.31
Д173
У книзі – розповідь про творче становлення, професійне зростання одного із
відомих колективів Львова – хорової капели «Антей», про понад двадцятилітню історію
її натхненного служіння українській музичній хоровій культурі, про шлях, пройдений
згуртованим колективом хорового співу, який увінчувався визнанням і щирим захопленням
слухацьких аудиторій у різних містах і селах України й на концертних сценах багатьох
європейських країн.
Для шанувальників української пісенної культури, організаторів і провідників
хорових колективів, викладачів та студентів мистецьких закладів освіти та культури,
широкого читацького загалу.
Демцюх З.
Д173 Пісенні обрії «Антея». Спогади та роздуми диригента. – Львів: Край, 2010. – 176 с.
ISBN 978-966-547-326-8
ISBN 978-966-547-326-8 © Демцюх З., 2010 © Вид-во «Край», 2010
Зиновій Демцюх
Пісенні обрії
«Антея»
Спогади та роздуми диригента
ПІСЕННІ ОБРІЇ «АНТЕЯ»
5
Частина перша
Десятиліття творчого злету
Колись геніальний композитор Петро Чайковський, висловлюючи своє
захоплення пісенною спадщиною нашого народу, сказав: «Бувають щасливо
обдаровані музикальні натури і бувають також щасливо обдаровані народи. Я
бачив такий народ-музикант, це – українці». Мені спали на думку ці слова,
коли осмислював шляхетну долю прославленого творчого колективу – Львів-
ської хорової капели «Антей», чиї мистецькі здобутки добре відомі не лише
у Львові, в Україні, а й далеко за її межами. Творчий шлях капели, її активна
участь у культурно-просвітницькій діяльності як у Західному регіоні, так і на
теренах Східної України, численні концертні виступи як репрезентанта україн-
ського хорового мистецтва у Швейцарії, Німеччині, Італії, Іспанії, Люксембур-
зі, Франції, Бельгії, Югославії, Угорщині, Латвії, Словаччині, Польщі – яскрава
сторінка в історії нашої вітчизняної пісенної культури.
Уже у самій назві капели – знакова символіка. Колективно обираючи
цю назву, капеляни та їхні шанувальники на пам’ятних загальних зборах якось
одностайно зупинилися на імені міфічного велетня, який був непереможним
доти, поки доторкався матері-землі, яка додавала йому нових сил. У цьому іме-
ні ми уздріли втілення ідеї оновлення сил, їх відродження від дотику до співо-
чих традицій рідної землі. Усі погодилися і фактично в той день ми й «охрести-
ли» наш хор, але про це згодом.
Моє знайомство з майбутніми співаками хорової капели відбулося 24
грудня 1984 року. На першу зустріч з ними я йшов, тамуючи певне хвилюван-
ня; не давало спокою питання: хто ці люди? Я знав, що вони співали у вокаль-
ному ансамблі «Вишиванка» клубу Львівського авіапідприємства, але вже на
той час цей колектив припинив своє творче існування. Ініціатором створення
хорового колективу був Микола Брегін, співак ансамблю. Завдяки його напо-
легливості і стала можливою ця пам’ятна зустріч, під час якої я познайомився
з Миколою і Марією Лазуркевичами, Володимиром Демчишиним, Марією і
Дмитром Лапичаками, Мирославою і Володимиром Онишкевичами, Семеном
Коцовським, Богданом Козаком, Зиновієм Жовніром, Надією Паздерською,
Любов’ю Подвірною, Зеновією Федик, Іриною Стадник, Степаном Хомою, На-
талією Брегін, Світланою Луцан. Послухавши їх і познайомившись з кожним
6
Зиновій ДЕМЦЮХ
із них ближче, я відчув і зрозумів, що з ними можу поєднати свою долю, роз-
почати новий творчий шлях (до речі, тоді я ще працював художнім керівником
і головним диригентом студентської хорової капели «Гаудеамус» Львівського
політехнічного інституту). Чому я прийшов до такого висновку? Ці люди бук-
вально заворожили мене своєю жагучою любов’ю до української народної піс-
ні. Та не тільки їх ентузіазм та патріотичні пориви справили на мене сильне
враження, а й те професійне відчуття, що переді мною – чудовий потенціал:
більшість із них володіли добрими тембральними голосами, прекрасним гар-
монічним слухом (а це дуже важливо для співака-ансамбліста), деякі із них
навчалися мистецтву гри на бандурі. А головне, що їх і мене об’єднало, – го-
товність на будь-які компроміси задля встановлення оптимально вигідного гра-
фіка нашої творчої співпраці.
На початку репетиційного процесу через мою зайнятість ми могли
збиратися лише раз на тиждень, щосуботи. Це були незабутні години нашого
напруженого творчого спілкування. Пригадую, з яким натхненням і відпові-
дальністю працював кожен. Безумовно перші кроки були нелегкими, але разом
долали труднощі. Академічна манера співу (саме такий курс ми взяли з перших
наших репетицій) вимагала чималих зусиль, щоб досягти певного рівня доско-
налості. Наближались Різдвяні свята. Було велике бажання підготувати про-
граму з колядок і щедрівок. Часу було обмаль. Інколи на репетиції збиралися у
квартирі когось із співаків.
Попри всілякі незручності й ускладнення, наші старання не пропали
марно. Скільки було радості, коли на свята могли привітати один одного, свої
родини і знайомих задушевною українською колядою у стройному хоровому
звучанні. Святкові колядування стали утвердженням колективу, адже відчува-
лася
