Пісенні обрії "АНТЕЯ" - Зіновій Миколайович Демцюх

адміністрацій. Після закінчення концертів вдячні слухачі цих міст влаштували

нам сердечний прийом і спільну з нами зустріч Нового року. Були слова вдяч-

ності, вітання з наступаючим Новим роком і Різдвом Христовим.

Рік, ознаменований актом проголошення незалежності України, «Ан-

тей» розпочав із запису Львівським телебаченням різдвяної програми в хра-

мі Преображення Господнього. Це відбулося 3 січня 1991 року о 15-й годині.

26

Зиновій ДЕМЦЮХ

Записував капелу майстер своєї справи, досвідчений звукорежисер Ростислав

Саєнко. Наша зустріч і спільна робота з цим чудовим фахівцем і винятково до-

брозичливою та інтелігентною людиною відбувалася не вперше.

Теплі взаємини, добра акустика, сама атмосфера величного храму – все

це сприяло творчій роботі, хоча сувора зима досить-таки серйозно випробувала

нас, адже в церкві було холодно. Та, незважаючи на це, за порівняно короткий

час ми записали низку хорових творів на різдвяну тематику, а серед них – бага-

то колядок і щедрівок.

Приурочені до Різдва Христового, Нового року та Водохреща, світські і

церковні колядки та щедрівки, взаємодіючи між собою, міцно ввійшли в народ-

ний побут і засвоїлися людом. Вони стали культурним феноменом великого мо-

рально-етичного значення. З тієї причини, а також з огляду на музично-поетич-

ні якості колядки і щедрівки не могли пройти повз увагу композиторів і стали

в їхній творчості предметом індивідуальної обробки. Не дивно, що майже всі

визначні українські композитори зверталися до цього пласту нашої культури.

На превеликий жаль, ця плідна традиція на тривалий час була штучно

перервана через відомі обставини суспільно-політичного життя в Україні піс-

ля Першої світової війни (у Західній Україні – після «золотого вересня» 1939

року). Насильно культивований войовничий атеїзм завдав великої, часом непо-

правної шкоди не лише архітектурі, руйнуючи храми, а й музиці, намагаючись

викорінити традиційні народні звичаї та обряди. З концертної та творчої прак-

тики вилучалося все, що хоч трохи було пов’язане з релігійною тематикою.

Очевидно, цінні, істинні зерна духовності неможливо знищити, і про це, зокре-

ма, свідчило відродження, що переживало наше суспільство на момент нашого

запису в храмі Преображення Господнього.

Колядки і щедрівки давно стали органічною часткою української на-

ціональної культури, яка живе і приносить радість людям ось уже впродовж

кількох століть. І справді, ми пережили щасливі хвилини творчості, записуючи

ці прекрасні народні перлини, оброблені для хору визначними українськими

композиторами М. Лисенком, С. Людкевичем, К. Стеценком, М. Леонтовичем,

О. Кошицем, О. Нижанківським, В. Барвінським, Т. Купчинським, Д. Котком.

Родзинкою нашої програми були твори, які дали можливість продемон-

струвати свої вокальні можливості нашим солістам Б. Косопуду («Не плач, Ра-

хиле» в обробці Т. Купчинського), Я. Крилошанській («Що то за предиво» В.

Барвінського). Вперше у нашому виконанні прозвучали дві колядки, філігран-

но оброблені композитором, професором С. Стельмащуком, «Землю юдейську

нічка вкрила» і «Господь Бог предвічний». «Антей» мав честь бути першим

виконавцем цих творів.

Багатогодинна творча робота успішно завершилася пізно ввечері. Всі

отримали велике задоволення, але особливо раділи наші друзі телевізійники,

хоч їм ще потрібно було здійснити монтаж плівок і підготувати матеріал за-

пису до ефіру. Згодом, коли все було виконано і ми переглянули зроблені нами

записи, до нас прийшло відчуття гордості й невимовної радості, а також усві-

ПІСЕННІ ОБРІЇ «АНТЕЯ»

27

домлення того, яку добру справу зроблено: багатомільйонна телеглядацька ау-

диторія дістала можливість познайомитися з перлинами нашої вітчизняної об-

рядової музичної культури – колядками і щедрівками в аранжуванні видатних

українських композиторів.

Плідна співпраця з телебаченням фактично була немов би генеральною

репетицією перед цілою низкою різдвяних концертів, які «Антею» довелося

відспівати в січні спочатку в Церкві Пресвятої Євхаристії (в колишньому Домі-

ніканському костелі) (3 січня) наступного дня, у приміщенні Львівського агро-

сервісу, 8 січня – у Церкві Преображення Господнього, а також у центрі Львова

біля міської ялинки.

10 січня колектив вирушив до м. Чернігова на запрошення обласного

Товариства української мови імені Т. Шевченка «Просвіта» з концертною про-

грамою «Щедрий вечір, добрий вечір». Усвідомлюючи важливість цієї місії,

«Антей» радо відгукнувся на запрошення. Нашій поїздці активно сприяла

Львівська крайова організація Народного руху України на чолі з її головою

Любомиром Сеником. Він звернувся з відповідним листом до громадсько-по-

літичних організацій міста з проханням допомогти в нашій подорожі. Обста-

новка в країні в цей час була дуже неспокійною. Можновладці чинили всілякий

спротив процесу українського національного відродження. Ми довідалися, що

відомий хоровий колектив «Гомін» з Києва разом з його незмінним керівником

Леопольдом Ященком не пустили на територію Чернігівщини, де верховодили

комуністи у виконавчій владі. Така ж доля могла спіткати і нас. Але ми вірили

в те, що ніяка сила не зможе стати на перешкоді нашому прагненню допомогти

братам з північних теренів України.

У Чернігові капелу зустріли представники «Просвіти» і крайової орга-

нізації Народного руху України. Нас попередили, що у місті є провокатори,

які діють за вказівкою «зверху», щоб перешкодити заходам національно-де-

мократичного спрямування. Порадили як діяти у таких випадках. І справді,

провокація не забарилася. Дорогою до місця нашого розташування агресивно

налаштований чоловік зі словами «это – руховцы!» підійшов до відповідаль-

ного секретаря чернігівської «Просвіти» В. Ступака і диригента хору «Антей»,

вкрай нахабно поводив себе (мета була очевидною – вивести нас з рівноваги і,

створивши конфліктну ситуацію, досягнути своєї підступної мети). Але ми на

провокацію не піддалися.

Цього ж дня відбулася й інша зустріч: представників «Просвіти» і ав-

тора цих рядків на аудієнцію запросив начальник управління культури Черні-

гівської обласної державної адміністрації Олег Васюта. Розмова в його кабі-

неті була щирою, доброзичливою, безпосередньою. Говорили про стан нашої

культури, про проблему встановлення пам’ятника Кобзареві в м. Чернігові.

Поділився також думкою про те, що хоче поїхати до Львова, Тернополя, щоб

ознайомитися з досвідом роботи Народних домів, просив розповісти про