Пісенні обрії "АНТЕЯ" - Зіновій Миколайович Демцюх

тини Винар, до того ж більшість з нас також володіла на певному рівні цією

мовою. Працювали щоденно з ранку до вечора. Призупинялась наша робота

лише перервою на обід (виїзд до готелю «Garni»).

З усього було видно, що режисер задоволений нашою реакцією і ви-

рішенням тих завдань, які він перед нами ставив. У концертно-виконавському

відношенні капеляни були добре підготовленими. Впевнено і осмислено знали

напам’ять мовою оригіналу всі хорові фрагменти оперети. З вдячністю згадую

ПІСЕННІ ОБРІЇ «АНТЕЯ»

101

щиру допомогу нашому колективу в плані перекладу і орфоепії німецької мови

пані Ірині Винар, а також її доньці Христині – нашій співачці.

Єдине, що мене найбільше хвилювало до зустрічі з режисером, – наш

артистизм, мистецтво перевтілення, адже в такому амплуа капелянам довелося

виступати вперше. Та коли після декількох проб з уст Ганса Тоеніса ми почули

щирі компліменти на нашу адресу, я зрозумів, що мої побоювання були мар-

ними. Скажу більше, після кожної наступної репетиції режисер, прощаючись

з нами, висловлював, усміхаючись, щирі почуття любові до колективу і вдяч-

ність за приємну співпрацю. Це окрилювало і надихало колектив, спонукало до

ще більших старань.

Шість днів, відведених для роботи з Гансом Тоенісом, швидко промай-

нули. Наступив момент прощання з нашим режисером. Він був хвилюючим і

зворушливим, адже за тих декілька днів ми настільки зблизилися і порозуміли-

ся, що вважалися добрими і щирими друзями. Попереду на нас чекала робота

з головним диригентом і всіма виконавцями – солістами, оркестром. Ми сер-

дечно дякували режисерові за надзвичайно плідну, цікаву і високопрофесійну

творчу працю. У дарунок виконали українську пісню. Ганс Тоеніс заворожено

слухав нашу знамениту «Дримбу» у модерній обробці сучасного українського

композитора В. Зубицького. А завершили прощання величним і піднесеним

«Многая літа» Д. Бортнянського.

Наступного дня, 12 вересня, на сцені театру вперше зустрівся весь твор-

чий склад майбутньої вистави: хор, оркестр, солісти. У всіх був піднесений

творчий настрій. Репетиційний процес очолив головний диригент фестивалю

Роланд Бадер, за плечима якого були значні творчі досягнення на сценах бага-

тьох театрів світу.

Протягом п’яти днів тривали репетиції у такому складі. Відшліфовува-

лися всі деталі ансамблевого виконання. Ми пишалися своїм оркестром. Му-

зиканти грали блискуче. Склад солістів був подвійним (двадцять одна особа).

Серед них – чимало співаків з провідних театрів світу, які володіли прекрасни-

ми голосовими даними, були чудовими акторами. Звучали і перші компліменти

на адресу хору. «Beautiful voices of Ukraine» – ці слова ми неодноразово чули

протягом нашого турне. Весь ансамбль виконавців був у полоні фантастичної

краси музики Франца фон Зуппé, особливо увертюри, яка захоплювала своєю

довершеністю і величезною драматичною виразністю. Роль оркестру і хору в

драматургії вистави була надзвичайно великою. Це ще раз примушувало шука-

ти відповідь на загадку, чому автор назвав свій твір оперою.

17 вересня проведено генеральну репетицію вистави «Бокаччо». У на-

ступні два вихідні дні відбулася перша і друга прем’єра оперети на сцені того

ж таки Вольфсбурзького театру. А через кілька днів нам показали пресу, яка

реагувала на прем’єри вистави «Бокаччо». Процитую лише уривки з двох пу-

блікацій.

Газета «Wolfsburger Allgemeine Zeitung» 20 вересня 1999 року писала:

«Новий сезон в міському театрі відкрився темпераментною виставою. На ви-

102

Зиновій ДЕМЦЮХ

хідних, аж двічі, зі змінним складом, показали на сцені оперету Франца фон

Зуппé «Бокаччо», яку радше можна вважати комедійною оперою.

Любовна історія розвивається у Флоренції XIV століття. У випадку ви-

стави чарівне жіноцтво страждає через своїх чоловіків, оскільки останні біль-

ше налягають на вино та ігри в карти, ніж на поціновування приваб своїх жі-

нок. Хитромудрі дами мстять таким чином, що наставляють густі роги своїм

простодушним мужам.

В оркестровій ямі Роланд Бадер майстерно диригував оркестром, від-

мінно співаючим хором і солістами. Останні, залежно від ролі, показали при-

вабливість, темперамент, хитрощі і комізм.

Наприкінці вистави звучали вигуки «браво», зал аплодував стоячи».

Інший часопис – «Wolfsburger Nachrichten» того ж таки дня вмістив ре-

цензію під заголовком «Захоплююча музична прем’єра». Її автор не приховував

захоплення: «Характерним для багатьох опер та оперет є доволі часто незрозу-

міла дія в стилі комедії-плутанини. Це не завжди є в єдності з музичною фор-

мою і в наш час вимагає фахового підходу до постановки. Ганс Тоеніс дуже ба-

гато зробив для того, щоб як слід опрацювати постановку для Вольфсбурзького

театру, тому оперета стала захоплюючою музичною прем’єрою. Роланду Баде-

ру, завдяки прекрасному відчуттю стилістики, вдалося добре вести ансамбль,

а українським співакам та співачкам вистачало всього лише кілька вступних

тактів, щоб вдало відтворити складну артикуляцію німецького тексту. Винят-

кових успіхів досягли на прем’єрі солісти: румун Даніель Мукеду (Бокаччо),

представник підростаючого покоління солістів Вольфганг Томбо, краківський

баритон Анджей Бєгун (цирульник), відома за кордоном оперна співачка Катя

Гендель з Бразилії (Беатріче, його дружина), молодий співак Стефан Гінзен

(Лотарінгі), молода солістка Катрін Фельдман (Ізабелла), міжнародно актив-

ний оперний співак Вольфганг Мюлєнбек (Ламбертуччо), відома за кордоном

оперна співачка Елізабет Фас (Перонелла), молода, але вже відома за кордоном

Регуля Борінгер та багато інших учасників.

Особлива шана музикантам, що грали на дерев’яних та мідних духових

інструментах, які протягом усієї вистави звучали інтонаційно чисто, викону-

ючи складні і красиві сольні партії. Скромно, але дієво завдавали впевнений

ритм малі барабани і ефектні літаври. Декілька разів викликали «на біс» со-

лістів і хор наприкінці вистави. Роланд Бадер знову і знову повторював запаль-

ний фінальний фрагмент, а публіка щедро аплодувала, доки солісти окремо і

в групах не подякували захопленим слухачам. Наприкінці на сцену вийшли

диригент з режисером і вдячно прийняли бурхливі аплодисменти публіки».

Після прем’єри всі щиро вітали один одного. Яскраво освітлений і акустич-

ний зал у театрі Вольфсбурга ставав, здавалося, ще світлішим і просторішим від

численних усмішок публіки і радісних облич солістів, хору і музикантів оркестру.

Двотижневе перебування у Вольфсбурзі наближалося до завершення.

У рамках фестивалю європейської музики попереду на нас чекало двомісячне

турне містами Німеччини і Швейцарії.