Пісенні обрії "АНТЕЯ" - Зіновій Миколайович Демцюх

у вівторок 25 травня у Варшавському семінарійному костелі, що на Краків-

ськім передмісті, тривав понад годину при великому напливі людей (за браком

місць дехто з молодих людей сидів на підлозі). Надзвичайно тепло сприйняли

варшав’яни програму, в якій прозвучали духовні твори М. Вербицького, А. Ве-

деля, Д. Бортнянського, К. Стеценка, М. Лисенка, Г. Турчанінова, А. Гайденка.

Неослабна увага слухачів та бурхливі оплески, якими були нагороджені вико-

навці, ще раз засвідчили, що українська духовна музика посідає гідне місце в

світовій культурній спадщині, а Львів цим самим підтвердив своє реноме ду-

ховної столиці України. Тривала овація після завершення концерту спонукала

«Антей» заспівати ще один твір, на цей раз сучасного польського композитора

Р. Твардовського «Алилуя». Його продиригував співак капели, студент Львів-

ської державної консерваторії імені М. Лисенка, учасник Першого Всеукраїн-

ПІСЕННІ ОБРІЇ «АНТЕЯ»

99

ського конкурсу хорових диригентів – володар призу «Надія» Василь Чучман

(тепер – головний диригент заслуженої хорової капели «Боян»).

Вдячна публіка довго і щедро аплодувала молодому маестро, як і авто-

рові музики, який несподівано для нас був на цьому концерті. Після концерту

Р. Твардовський разом з представниками музичної еліти Варшави підійшов до

диригента, подякував, висловив своє захоплення рівнем виконавської майстер-

ності і запросив на один з престижних Міжнародних конкурсів духовної музи-

ки в Польщі (м. Гайнувка), де композитор очолював журі.

Завдяки активній концертній діяльності й високій виконавській май-

стерності капела здобула ще більшу популярність і визнання. Долинула вона

і до «Артистичної Аґенції «Акорд», яка розташована в м. Кракові. Менедже-

ром цієї агенції був наш земляк, професійний музикант Ігор Петриченко. Він

і запросив нас до співпраці. Колектив отримав чудову нагоду здолати ще одну

вершину високого виконавського мистецтва в дещо іншому амплуа.

Отже, як з’ясувалося, 1999 року минало 120 років від дня першої

прем’єри оперети Франца фон Зуппé «Бокаччо». Вперше показали її на сцені

Карл-театру Відня (1879 р.) і відтоді вона повнокровно ввійшла до репертуару

багатьох театрів світу. У рамках фестивалю європейської музики, який відбувся

в Німеччині і Швейцарії 1999 року, знову зазвучала неповторна музика австрій-

ського композитора. На цей раз оперету вперше озвучив інтернаціональний

ансамбль: сольні партії виконували провідні оперні співаки з Німеччини, Гол-

ландії, Румунії, Польщі, Бразилії. У цьому міжнародному проекті взяли участь

і два колективи з України: камерний оркестр Львівської філармонії (керівник

– М. Гудзій) і хорова капела «Антей» (диригент-хормейстер – З. Демцюх). Всіх

виконавців об’єднав художній керівник і головний диригент фестивалю профе-

сор Роланд Бадер (Німеччина), допомагав йому диригент з Пуерто-Ріко Хуліо

Мірон, режисером вистави був головний режисер театру у Вольфсбурзі Ганс

Тоеніс (Німеччина), художники – Ульріке та Мартін Бекерс, декорації – Ева Гу-

зельс (Німеччина), сценічні працівники – з краківської опери (Польща).

Але все за порядком.

Тож навесні 1999 року наша хорова капела разом з камерним оркестром

Львівської державної філармонії отримали запрошення від «Артистичної аген-

ції «Акорд» взяти участь у реалізації міжнародного проекту «Бокаччо» у рам-

ках фестивалю європейської музики. Він мав відбутися у вересні-листопаді

1999 року на теренах Німеччини і Швейцарії. До фестивалю потрібно було

підготувати оперету австрійського композитора Франца фон Зуппé «Бокаччо»,

а також «Реквієм» і Коронаційну месу В. А. Моцарта.

Давши згоду та отримавши партитури і клавіри згаданих творів, ми роз-

почали роботу. Вона була напрочуд цікавою і натхненною, адже ми торкалися

струнами свого серця до невмирущих шедеврів світової музики. Часу було об-

маль. До вересня хорові фраґменти оперети слід було знати напам’ять мовою

оригіналу. Попереду – літні канікули. Ми поспішали. Крім того, була велика

відповідальність за довірену справу, адже представляли Україну на такому по-

100

Зиновій ДЕМЦЮХ

важному форумі. Невдовзі приїхав до Львова і Роланд Бадер – художній ке-

рівник і головний диригент фестивалю. Метою його приїзду було перевірити

готовність колективів і провести попередні репетиції.

Проби відбувалися у філармонії. Готовністю маестро був задоволений.

Автори лібрето Фрідріх Цель та Рішар Жене взяли за основу літературні

новели з «Декамерона» Джованні Бокаччо (1313-1375), котрого після Данте і

Петрарки вважають найбільшим італійським письменником доби Середньо-

віччя і Ренесансу.

Оперета «Бокаччо» – вершина творчості Франца фон Зуппé. Свій ше-

девр композитор написав у шістдесятирічному віці, визначивши його жанр як

комічна опера. У виставі мало діалогів, фактично всі тексти співаються.

Франца фон Зуппé поряд з Й. Штраусом вважають основоположником

класичної віденської оперети. Його музика – це багатство і блиск мелодики,

сповненої надмірності і веселощів. До дещо заплутаного тексту лібретистів

Зуппé дописав приправлені жартами куплети, чарівні арії, дуети, тріо та ан-

самблі.З огляду на композиційну техніку музика добре опрацьована. Інстру-

ментовка і гармонія оперети виписані симфонічно, оркестр не перевантажений

романтичними мелодіями. Увагу слухача приковує своєрідний музичний зміст

та різноплановість метрики, захоплюють ефектні арії у ритмі вальсу чи польки,

мелодії співзвучні з італійськими тарантеллами. Типовим для західної музики

ХІХ століття є надзвичайно красивий менует, який звучить на початку третього

акту. 5 вересня 1999 року, сонячної осінньої днини, згідно з програмою фес-

тивалю європейської музики, «Антей» прибув до м. Гельмштедта. Поселив-

шись у затишному готелі «Garni», зранку наступного дня вирушили до м. Воль-

фсбурга, де невдовзі на сцені міського театру відбулося перше знайомство з

режисером Гансом Тоенісом. Це був чоловік літнього віку, високий, з гарною

теплою посмішкою. Причарував нас своєю інтелігентністю і безпосередністю.

З перших хвилин знайомства налагодив добрий контакт і створив відповідну

творчу атмосферу. Режисерські завдання ставив спокійно, чітко і виразно. Від-

працьовував ретельно кожну мізансцену. З притаманним йому делікатним по-

чуттям гумору любив повторювати: «У нас не так багато часу, щоби поспіша-

ти» (згідно з планом режисерська робота з хором повинна була закінчитися 12

вересня). За нашим проханням Ганс Тоеніс проводив заняття англійською мо-

вою, оскільки серед капелян ми мали професійного перекладача в особі