Сто тисяч - Іван Карпенко-Карий
Герасим (сонний, бормоче, так бува в кошмарi). Ва-ва-ва! 0-о-о-шi! Го-ом, го-ом! (Балака яснiше.) Кругом, кругом все моє. (Спить тихо, потiм знову так саме.) Е-е-а-ам, а-а-ам. (Говоре хутко.) Не дам, не дам, не дам! (Стогне.) У-у-у! (Схоплюється.) Господи помилуй! (Оглядається кругом.) Спав… Тьфу, снилось що кум грошi однiмав. (Ви-тира пiт.) Аж упрiв, так боровся, не давав. А робiтники, мабуть, сплять. (Бiжить до дверей, одчиняє i кричить.) Хлопцi, вставайте, Чепiга зайшла.
ЯВА II
Входе Роман.
Роман. Де там Чепiга, вже сонце зiйшло, давно всi на роботi.
Герасим. Ото диви, як заснув! Побудив усiх, а сам тiлько прикурнув - i до цiєї пори проспав. А ти ж чого це дома?
Роман. Пiдстовба зламалась, та я занiс до коваля, а поки зварить - зайшов додому.
Герасим. Чорт на вас настачить, - катюги, залiзо ламають! Чого ти так запiзнився, мабуть, упiвночi приїхав вiд Пузирiв?
Роман. Та задержали.
Герасим. Ну, ну, розказуй: як приймали, чим частували? Чи уподобались дiвчата? Га?
Роман. У них були гостi: пани якiсь, офицери.
Герасим. Хе-хе-хе! I ти рядом з панами, з офицерами? Он куди Калитка залiз, що то грошi!
Роман. Та мене, тату, у горницi i не кликали, я на кухнi й обiдав.
Герасим. Оце гарно… А сто чортiв їх матерi - хазяйського сина i в хату не закликали! Ну, а Банавен-тура ж що?
Роман. Бодай той Банавентура сказився! Тiлько пiд'їхав пiд крильце, а вiн зараз зскочив з фургона i почав кумедiю приставлять: вiршi читає, по-турецькому, чи що, балака. Люде аж за животи беруться та регочуть, а вiн рад, що на посмiх здався, та ще гiрше! Тут вийшов i Пузир. Тож регоче i закликає його у хату. Банавентура, показуючи на мене, каже: кличте ж i його, це Калитчин син - хазяїн гарний… А Пузир одказує: голяк мастi, чирва свiтить! Нехай, каже, розпряга конi та йде у застольну, там i пообiдає, у мене гостi не такi, щоб рядом його посадить.
Герасим. Ах ти ж погань! Мужва репана! Давно лизала панам руки, за верству шапку скидала, а тепер розжилася, кумпанiю з панами водить i зараз морду пиндю-читi) перед своїм братом! Ах ти ж. Пузир з горохом! Та я як позичав князевi грошi, то рядом сидiв… Чого ж ти там зостався? Було б круть - i додому,
Роман. Ждав Банавентури, думав свиней купить… Свинi завiдськi, остроухi, гарнi свинi, я бачив.
Герасим. Та нехай їм чорт з їх завiдськими свиньми, коли вони самi гiрш свиней.
Роман. Бачив я й дочок Пузиревих - ходили з охвицерами на проходку. Одягненi по-панячи й ходять з вихилясами - настоящi панночки.
Герасим. Чортзна-що, покручi! Роботи з неї нiякої, знаю я: все подай, все прийми, вiд дзеркала вiрьовкою не вiдтягнеш, надвiр - не то зимою, а й лiтом - виходе тiлько на шпацiр! На бiса нам бiлоручки, дармоїди… Стривай лишень, хтось, либонь, пiд'їхав. (Бiжить до вiкна.) Чи не кум Савка вернувся? I ноги затрусились. Iди по своєму дiлу.
Роман вийшов.
Ой Пузирi! Глядiть, щоб ви не полопались, а замiсть вас Калитку розiпре грошвою… Отодi я вам покажу, як хазяйнувать! Я не буду панувать, нi! Як їв борщ та кашу, так i їстиму, як мазав чоботи дьохтьом, так i мазатиму, а зате всю землю навкруги скуплю. Iдеш день - чия земля? Калитчина; їдеш два - чия земля? Калитчина; їдеш три - чия земля? Калитчина… Диханiє спирає… А скотини, а овець розведу - земля пiд товаром буде стогнать, отодi i я скажу про Пузиря: голяк мастi, чирва свiтить!
Входе Гершко, одягнений чисто, по-городському.
ЯВА III
Гершко i Герасим.
Гершко. Здрастуйте, Герасим Никодимович.
Герасим. Знову жид!.. А ти звiдкiля знаєш, що мене звуть Герасим та ще й Никодимович?
Гершко. Хто ж не знає такого хазяїна… Всi знають.
Герасим. Невже всi? (Набiк.) От тобi й чирва свiтить. (До Гершка.) А вас як звуть?
Гершко. Грiгорiй Мойсєєвiч.
Герасим. Ага! Сiдайте, Грiгорiй Мойсєєвiч. Виходить, ви вихрест?
Гершко. Боже меня сохрани, настоящiй єврей…
Герасим. Грiгорiй Мойсєєвiч, а жид!
Гершко. Ето мода теперички… Разлi ви меня не узналi? Я тут недалечке от вас… Ми з папашею у Куклiновського землю держимо… то єсть нам теперички нельзя держать, то ми гендлi робимо: формально Суписов держить, а ми з папашею хазяїнуємо - роздаєм землю мужикам. Ви ще у папашi пару лошадей купили на середопостя.
Герасим. А-а! То це ти, Гершку? Диви, я одразу й не пiзнав: ти тодi на ярмарку був замурзаний, а тепер Пузирем виглядаєш.
Гершко. Замурзаний? Зачем замурзаний? Развi можна так говорить? Звесно, на ярмарку бiля скотини модного плаття не надiнеш.
Герасим. А чого ж ти приїхав до мене?
Гершко. Єсть гендель - хотiтє купить землю?
Герасим. Оце спитав! Та чи єсть же на свiтi такий чоловiк, щоб не хотiв землi купить? Тут пiд боком межа з межею Смоквинова земля: неперепахана, ставок рибний - а! Та все лини та карасi - можна грошики лупить у городi.
Гершко. Ну, i ви хочете покупать цю землю?
Герасим. Ох, хочу, голубчику, хочу! I вдень, i вночi тiлько про це й думаю… Одна бiда - грошей не вистача.
Гершко. Я можу вам помагать покупать землю Смоквинова.
Герасим. Як? Грошей даси?
Гершко. Зачiм грошi? Ми грошей не маємо, ми iз розумом живемо.
Герасим. Як грошей нема, то й розуму бiг дасть.
Гершко. Помиляєтесь, Герасим Никодимович, не так: як розум є - будуть грошi! Хе-хе-хе!
Герасим. А може, так. Ну, показуй же твiй розум.
Гершко. Iзвольте, з нашим удовольствiєм: Смоквинов позичає на улучшенiє хазяйства п'ять тисяч! Хе-хе-хе! Яке там улучшенiє? Пхi! Между прочево, мне досконально звесно, що вiн уже п'ять iмєнiєв проїв. Ну, добре, нехай собi їсть!.. Вiн любе смачно їсти, а ви любите землю… Давайте єму п'ять тисячов пiд закладну, вiзьмiть добрi проценти - i земля буде ваша.
Герасим. Яким побитом?
Гершко. А скудова вiн вiзьме заплатить долг, га? Скудова, я вас питаю? Земля заложена i перезаложена ув банк, прийде строк платить - її будуть продавать з аукцiону, тодi ви приймете на себе банк - i земля ваша.
Герасим. Це виходить, я йому не позичу, а дам завдаток на землю