Сто тисяч - Іван Карпенко-Карий
Роман. Писать що, чи як? Я до цього не зроден.
Копач. Нi! Що там писать, чортзна-що, писать! Я й сам напишу змаху що завгодно. Хочеш - комедiю, а хочеш - прошенiє, яке завгодно прошенiє i куди завгодно? Це пустяк, одно баловство. Хочеш грошi мать?
Роман. Та де ж ми їх достанемо? Украдемо, чи як?
Копач. Оце! Яке ти сказав слово - украдемо! Боже борони! Ти собi цього не думай… Я, слава богу, вiк прожив, а i трiски чужої не взяв! Спитай своїх, мене всi знають.
Роман. То яка-небудь комерцiя, чи що?
Копач. Тут пустяшная комерцiя: позич де-небудь рублiв п'ятдесят, - тобi повiрять, - i ми достанем силу грошей. Вiр, це моя судьба, само провiдєнiє менi цей путь указує.
Роман. Може, фальшивих?
Копач. А-а! Який-бо ти! Ти все на лихе вернеш: викопаєм.
Роман. Щось ви давно їх копаєте, а ще нiчого не викопали.
Копач. То все нiчого не доказує. Iщiте - i обрящете! Сьогодня нема, завтра нема, пiслязавтра - мiлiон! Е! У мене опит. Оцей раз як не найду грошi - годi, кiнець, амiнь. Засяду десь i буду писать, все одно грошi, я за год напишу стiлько, що й на воза не забереш. А тiлько цей раз треба открить, треба, хоч кров з носа. Вiк шукаю, а такого предмета не находив. Викопаємо - все пополам. Станеть i тобi, i менi, i нашим дiтям, i внукам на весь вiк… Правда, ми ще не жонатi, хе-хе-хе! Ну, та це не штука, ще поспiємо. Ти тiлько те вїзьми - якi предмети: скала… та яка скала? Прямо шапка; балка так i балка так; клином сходяться до скали; на пригорку два копили, висiченi оскардами; один показує на восток, другий - на запад; i посерединi в землi одкопав кам'яну фигуру чоловiка, робота чудова, тож оскардами висiчена. Як ти думаєш, хто б дурно наставив таких прикмет, га? Ото-то бо й є! От поїдемо, сам побачиш i тодi зразу згодишся. Я тебе люблю i хочу з тобою попробовать щастя.
Роман. Це ви мене дуже заохотили… Що ж, поїдемо, тiлько щоб батько не знав.
Копач. Секрет, секрет! Отодi, як вивернемо червонцiв бочонкiв п'ять, тодi тiлько скажемо. А є!.. Є!.. Душа моя чує, опит - велике дiло!
Входять Параска i Мотря.
Поговоримо потiм. Здравствуйте, Iвановна!
ЯВА V
Тi ж.Параска i Мотря.
Параска. Здрастуйте! А чом же ти, сину, не йдеш до волiв?
Роман. Та забалакався, я зараз повечеряю та й пiду.
Копач. А ви ще не вечеряли? Це добре дiло, бо й я не вечеряв.
Параска. То iдiть же у ту хату, там вечеря стоїть на столi.
Копач. Альом, ле-козак! Та попоїмо, а потiм ти до волiв, а я в клуню на солому, можна?
Параска. А чому нi - спочивайте з богом.
Копач. Я не люблю, знаєте, там всяких нежностей: перин, подушек. Є солома - добре, а нема - кулак в голови, свиту послав, свитою укрився, заснув - мало журився, проснувся, встав - встрепенувся, шапку насунув та й далi посунув… Хе-хе-хе! (Вийшов.)
Роман. Скажете, мамо, батьковi, що тут приїздив жид i сказав, щоб вони завтра були у Смоквинова в обiдню пору з грiшми, бо Жолудь землю перекуповує. (Вийшов.)
ЯВА VI
Параска i Мотря.
Параска. Добре. Iди ж, дочко, внось сюди з комори вечерю, а я трохи поприбираю.
Мотря пiшла.
I що це старий задумав? Щось тут є, а що - не розберу. То не хотiв у церкву коней давать, а то i сам поїхав, i цiлу обiдню стояв навколiшках; то не хотiв Мотрю сватать за Романа, то посватав; нiколи не гуляв, а то так добре випили з кумом; та все радiє чогось, веселий такий. I куди вони оце поїхали? Чи вiн кого привезе з собою, чи господь його знає? Звелiв, щоб вечеря була готова, щоб ставнi були зачиненi, свiчка поставлена на столi i щоб i ляльки тут не було. Аж страшно менi робиться од цих приборiв, i слова тобi не скаже, що задумає робить…
Мотря вносе вечерю i ставить на столi, мiж iншими пляшками з горiлкою, пироги i сметана.
Мотря. Хто це до нас сьогодня приїде?
Параска. Не знаю, я вже боялась старого розпитувать; доволi того, що вiн був веселий i згодився на ваше весiлля. А сiрники є?
Мотря. Є!
Параска. Ходiм же.
Одчиняють дверi, з другої хати виходять Копач i Роман.
Копач. Спасибi за вечерю! Тепер залiзу на солому, як у пуховики.
Виходять; на кону яке врем'я пусто.
ЯВА VII
Входе тихо Герасим, а за ним Савка, несе на плечах здоровий мiшок з кожi.
Герасим. Iдiть же ви, куме, розпряжiть коней i поставте їх бiля фургона.
Савка. Ходiм удвох.
Герасим. От тобi й маєш!.. А хто ж буде бiля грошей?
Савка. Хiба ж їх хто вiзьме тут?
Герасим. Е, куме, на грiх майстера нема! Краще я тут посидю - береженого i бог береже.
Савка. I одходить од грошей не хочеться, так би й держався за мiшок. (Вийшов.)
ЯВА VIII
Герасим сам. Свiтить свiчку, засвiтив, поставив, глянув на мiшок, поцiлував його.
Герасим. Отепер Пузир нехай скаже: голяк мастi, чирва свiтить! Ще помiряємось - хто голяк. Вiн думає, що дуже розумний. Нi, братiку, - потягайся ще зо мною. Хе-хе-хе! Я не то що, я й жида сьогодня обманив; поки мiшок розшили - дзвiнок, вiн вийняв пачку, глянув я на неї - грошi… всерединi колотиться, а сам думаю, як би його обманить; другий дзвiнок - жид зашамотався, бере мiшок, не дає…
"Давай грошi", - каже. Слово за слово, а тут - третiй; я тодi йому тиць замiсть п'ятьох та тiлько три тисячi. Ха-ха-ха!