Сто тисяч - Іван Карпенко-Карий

Параска (пла­че). Ста­рий, ста­рий!

Герасим. Де я? (Спаз­ми.)

Копач. Пий­те во­ду. (По­дає.)

Герасим п'є.

Що з ва­ми? Що це ви ви­га­да­ли?

Савка. Та го­дi, ку­ме! Бу­де здо­ров'я - бу­дуть i гро­шi, а я на­вi­ки вiд них од­рi­ка­юсь, нi­ко­ли в свi­тi не бу­ду хо­тiть бiльше, нiж бог дає. Та­кої при­го­ди нi­ко­ли не ждав.

Копач. Якi гро­шi?

Савка. Он гляньте, як нас об­ма­ни­ли.

Копач. А-а! Зра­зу до­га­дав­ся! Опит - ве­лi­коє дi­ло! На тiм тиж­нi в го­ро­дi бу­ла та­ка са­ма ока­зiя! I ба­га­то ви­ду­ри­ли?

Савка. П'ять ти­сяч…

Герасим (закльовується воз­ду­хом). Ой… ой!..

Копач. Бриз­кай­те во­дою.

Бризкають. Ге­ра­сим пiд­нi­мається.

Та го­дi вам, Ни­ко­ди­мо­вич, уби­ваться. Зас­по­кой­тесь на­щот гро­шей! От поїде­мо на Бо­ко­веньку, там є гро­шi, там є си­ла гро­шей, вiр­те, що дос­та­нем. Ме­нi са­мо про­вiдєнiє ука­зує цей путь… При­ме­ти якi: ска­ла, ко­пил так i ко­пил так, а по­се­ре­ди­нi кам'яна фи­гу­ра… не я бу­ду…

Герасим. Обiк­ра­ли… ог­ра­би­ли… Про­па­ла зем­ля Смок­ви­но­ва! На­що ви ме­не зня­ли з вiрьовки? Кра­ще смерть, нiж та­ка по­те­ря! (Ри­дає.)

Завiса.

1890. Хутiр Надеждовка