Сто тисяч - Іван Карпенко-Карий
Роман (сам). Не хочеться менi суперечить батьковi, бо вiн тодi ще гiрше вiзьметься за це сватання; а тут ще з Мотрею бiда; здається, пiдслухала чи догадується, що я їду на оглядини, сопе й сопе, звечора й не вийшла. Вже я їй разiв три пiдморгнув, а вона i не дивиться.
Входе Мотря, перекида одежу, шукає.
ЯВА IX
Роман i Мотря.
Роман. От i добре, тепер нiкого нема, - побалакаю. Чого ти шукаєш, Мотре?
Мотря. Iди пiд три чорти.
Роман. Гедзь напав?
Мотря (взяла рядно, iде). Гедзь.
Роман (стоїть на дверях). Скажи-бо менi, на кого ти сердишся - на мене чи на себе?
Мотря. На себе… Пусти.
Роман. На себе! За вiщо?
Мотря. За те, що дурна.
Роман. Ха-ха-ха! Я бачу, що дурна, тiльки вiд чого ж ти здурiла?
Мотря. Тiкай з дверей, бо як стусону, то й ноги задереш.
Роман. Та ти божевiльна.
Мотря. Сам ти божевiльний! Що ти менi очi замазуєш? Я не слiпа i не глуха, чула, що їдеш на оглядини, бач, як вирядився.
Роман. Тю! Та я їду свиней купувать, ну, а як за одним заходом подивлюся на свиней i на Пузиревих дiвчат…
Мотря (крiзь сльози). Дивись, дивись, хоч нехай тобi i повилазить… (Штовха його од дверей i виходить.)
Роман (сам). Оце дiвка! I я ж, здається, не з послiднiх, а мало не впав. Оце робiтниця, оце жiнка - сама за косарем зв'яже! Та хоч би батько цапа скакав, а я таки женюсь на Мотрi.
Входять Копач i Калитка.
ЯВА Х
Роман, Копач i Герасим.
Копач. А садочок би отут у вас гарний був. Низинка, так i проситься, щоб засадить. Грушовку, слив'янку i вишнiвку свою б мали. Ви достаньте дерева, а я вам пришлю садовника, - вiн пустяк вiзьме… Побачите, який садок буде годiв через три-чотири…
Герасим. Я ж кажу, що так. У вас на все порада готова.
Копач. А як же? Опит - велике дiло! Садок улiтку, як кожух зимою. Як ви полагаете: в саму спеку пiд яблуньою полежать, хе-хе-хе! А пасiка, бджоли гудуть, медом пахне… I господар старий тут походжає… Опит, опит! Зараз бачу, чого де треба.
Герасим. Ви все на витребеньках! На бiса нам той садок? Нам земля потрiбна, нам немає часу по садку ходить на проходку… А це що у вас?
Копач. Запас! Без запасу в дорозi не можна. Оце взяв у Iвановни шматок сала i хлiба в дорогу.
Герасим. Це вже й ви, як Клим! Сьогодня ж недiля, де ж таки снiдать.
Копач. Опит говоре: запас бiди не чинить.
Герасим. Ви ж поспiєте на раннiй обiд, то невже ж таки Пузирi не дадуть вам попоїсти?
Копач. А як, буває, не застанеш дома?
Герасим. То навiщо ж так багато взяли?
Копач. Не журiться, я маю опит: це порцiя якраз.
Герасим. Отакого робiтника вiзьми, за рiк i вуха об'їсть.
Копач. А тепер, ле-козак, пур ашеве, сон е дюкасьєн, альом.
Вийшли.
Герасим (сам). От i вчений на язики, а дурний! Таки що не кажи, а у нього є зайцi в головi! Поїхали. Слава богу. Не так менi тi оглядини, як те, що здихався. Тут такi дiла, що треба думать та ще думать, а вiн слiдком ходе за мною, i що не ступiнь, то й порада…
ЯВА XI
Герасим i Параска.
Параска. Звели i нам коней запрягти.
Герасим. Навiщо?
Параска. У церкву поїду з Мотрею.
Герасим. Ще що вигадай! До церкви можна й пiшки пiти, тут недалеко - три верстви.
Параска. Туди три та назад три, то вже шiсть.
Герасим. Люде в Київ ходять за чотириста верстов, а ти не хочеш потрудиться для божого дому й шiсть верстов, - ай-ай-ай, а ще й богомольна! Важко вже тобi пiшки пiти до божого дому шiсть верстов… Худобу ганять в праз-ник грiх. Блажен чоловiк, iже скоти милує.
Параска. Що ж, тобi бiльше коней жаль, нiж жiнки?
Герасим. Скотина грошi коштує, вона цiлий тиждень робить на нас, а в недiлю, що мала б вiдпочить, - гони в церкву. Це не по-божому i не по-хазяйськи.
Параска. Та й я ж цiлiсiнький тиждень на ногах i роблю не покладаючи рук.
Герасим. То ти, а то коняка… Ти собi робиш, а коняка тобi. Та й знову - робота до роботи не приходиться. Хiба ти борону або плуга тягаєш? От якби ви вдвох з Мотрею крумера попотягали, то iнча рiч… Не дам коней. Пожалiй скотину раз, вона тобi послуже десять раз… Iди пiшки, господь прийме твої труди i дасть тобi здоров'я.
Параска. Та чи ти ж з розумом? Всяке знає, що ми хазяїни неабиякi, а я буду тьопаться стiльки свiту пiшки до церкви.
Герасим. Ото-то бо й є, що хазяїни, i кожний скаже, що це по-хазяйськи: скотинка одпочива, а хазяйка пiшки. Iди, iди, Параско, пiшки. Бог прийме твої труди… а конi одпочинуть - завтра робота…
Параска. Сором людям в очi дивиться!! Та ми ж пiшки поспiємо на шапкобрання. Так буде, як у ту недiлю: люде з церкви, а ми в церкву.
Герасим. Не мнiться, то поспiєте i на херувими… а коней грiх ганять у недiлю.
Параска. А бодай ти пропав з своїми кiньми разом.
Герасим. Параско! Не лайся, щоб я часом ради недiлi не дав тобi по потилицi.
Параска. Бий, бодай тобi руки посохли! I ззамолоду з синякiв не виходила, бий i на старiсть! У! Харциз - коняку жалiє, а жiнку бити збирається. Тьфу!
Герасим. От же вдарю!
Параска. Бий, бий, я не тiкаю!
Герасим. Ах ти ж, вiдьма чортова, то ти оце мене дратувать заходилась, та я… (Кидається на Параску, хватає за очiпок.)
Входе Копач. Калитка цiлує Параску.
ЯВА XII
Копач, Калитка i Параска.
Копач (замiча поцiлунок). Старики - емпе-амуре! Ха-ха-ха! За щупом я сюда вернулся. (Бере щуп.) I на амури здесь наткнулся! Собственний експромт! Адьє! Оставляю вас в прiятном тет-а-тет. Ха-ха-ха!
Завiса.
ДIЯ ТРЕТЯ
Декорацiя та ж.
ЯВА I
Герасим одягнутий лежить на лавi, спить; а потiм Роман.
Герасим (сонний, бормоче). Став рибний! Риба все линина… лини, карасi… (Стогне.)
Входить Роман.
Роман. Ого, батько сплять i досi. Що за знак? Чи не випили, буває, вчора? Тiльки вони