Сто тисяч - Іван Карпенко-Карий
Гершко. Зараз видко комерчеську голову, з вами легко дiло мать.
Герасим (про себе). Що ж його робить? Два дiла збiглось докупи… Кума ще нема… Голова трiщить! (До Гершка.) Треба подумать.
Гершко. Ви довго не думайте, бо до Смоквинова уже приїздив фактор купувать землю… Ну я його прогнав, бо без мене тут нi один єврей не має права гендлювать. Я фактор на цей куток, i Смоквинов до мене належить, а якби тот господин поворотiлся до мєнє, я б єму купив з одного слова, а теперички на злiсть тому господину желаю вам устроїть дiло.
Герасим. Добре робиш, спасибi тобi! А вiд кого ж то фактор приїздив до Смоквинова?
Гершко. Вiд денежного чоловiка, вiд Жолудя.
Герасим. Вiд Жолудя?! Грiгорiй Мойсєєвiч, будь ласка, не допустiть Жолудя. Iдiть зараз до Смоквинова, обнадежте його, що я дам грошей пiд закладну i процент вiзьму невеликий… Тiлько треба день-другий пiдождать, поки я обернуся з своїми дiлами.
Гершко. Можна. А скiлько ви менi дасте факторського?
Герасим. А скiлько ж ви хочете, Грiгорiй Мойсєєвiч?
Гершко. Дасте п'ятдесят карбованцiв тепер, а як поладнається дiло, то ще п'ятдесят.
Герасим. Помилуйте… Господь з вами. Бога бiйтесь! Де ж таки сто карбованцiв за такий пустяк? Вiзьмiть тепер… десять карбованцiв, а як дiло скiнчиться, тодi ще двадцять п'ять…
Гершко. Мiнє ето даже странно, как чесний человек! За кого ви меня принiмаєтє? Разлi я какой пархач, я человек рускiй, у мене душа на роспашку.
Герасим. Невже ж мало? За вiщо ж бiльше?
Гершко. За такое дело тридцять п'ять рублiв! Та я тiлько слово скажу Жолудю, то он дасть менi сто п'ятдесят рублей, бо його земля пiдходить тож до Смоквинова, єму до зарiзу ета земля нужна. На його землi вода далеко - аж у головах, а тут став, можна купать овець, можна… мало чого не можна! Жолудь аж труситься за тою землею.
Герасим. Ви хочете мене живцем облупить. I не грiх вам, Грiгорiй Мойсєєвiч. Я з вашим батьком давнiй приятель, i коней у нього купив.
Гершко. Наш заробiток у год раз, треба пользоваться. (Встає.) Не дасте ви, дасть Жолудь. Разлi мiнє не всьо равно, аби грошi.
Герасим. Аби грошi… Правда. Вiзьмiть же тепер двадця-ть п'ять, а решту - як дiло скiнчиться, бо, єй, нема при собi! Хоч гарячим залiзом печiть, не можу зараз бiльше дать.
Гершко. Ну, край. Давайте грошi, зараз поїду.
Герасим (шука). Отак! Тiлько двадцять i знайшов… Здiлайте милость, вiзьмiть двадцять, а решту потiм, за мною не пропаде.
Гершко. Ну, що робить?.. Нiчого з вами робить, давайте. (Бере грошi.) Теперички поїду прямо до Смоквинова. Ну, прощайте. Так через день-два?
Герасим. Найбiльше, як через три.
Жид вийшов.
ЯВА IV
Герасим (сам). От збiглися дiла докупи… Упустить землю Смоквинова, та ще у такi лапи, як у Жолудя, - грiх смертельний, все одно, що посиротить свою землю на вiки вiчнi, бо вiд Жолудя вже не поживишся. А тут знову, як його упустить случай: дать п'ять, а взять сто тисяч! Серце перестає биться, як подумаю: за п'ять - сто тисяч! Господи! Коли б тiлько кум благополучно розмiняв, а тодi я й Гершка обманю, на бiса менi його факторство здалося? Сам куплю у Смоквинова землю. Аби тiлько грошi. А кума нема. А господи, чого вiн бариться? Ну що, як кума арештували? От тобi й сто тисяч.
Входе Савка. Кум! Слава богу, дiждався, думав-умру. Що?..
ЯВА V
Савка i Герасим.
Савка (трохи випивши). Стривайте! (Виймає з-за пазухи пляшку з горiлкою, другу з ромом, булку, рибу i кладе на стiл.) Iдiть сюди, куме!
Герасим пiдходить. Савка обнiмає його i цiлує, а поцiлувавши, держить за шию i дивиться йому в вiчi.
Герасим. Не мучте, куме! Кажiть…
Савка. Годяться, куме. (Випускає шию Герасимову з рук.)
Герасим. Годяться. (Обнiма Савку так само, як його обнiмав Савка, i, держачи за шию, балака крiзь сльози.) Куме, соколе мiй… Куме, вашими устами бог говоре… (Цiлує його.) Я кращого слова вiд роду не чув; як пташка защебетала перший раз весною, так радiсно зробилось на серцi вiд цього слова. Скажiть ще раз це слово, скажiть, куме.
Савка. Годяться!
Герасим (цiлує його, говоре крiзь сльози). Годяться?
Савка. Чого ж ви не радiєте, та плачете?..
Герасим. Це я так радiю… Як же, як, розкажiть? Я мало не заслаб, ждучи вас.
Савка. Пустiть, сiдайте. Вип'ємо, я вам розкажу.
П'ють.
Ви думаєте, я мало трусився в городi? Танцював так, що i зуб на зуб не попадав. Вчора хотiв спробувать, чи приймуть у лавках, бо казначейство було заперте. Оце пiдiйду до лавки та й думаю: а що, як пiзнають, що фальшивi? Та й назад. Заспокоюсь трохи, знов iду i знов вертаюсь. Нема смiлости. Зайшов у трахтир до Кукленчихи, випив одну восьмушку, другу випив, попоїв добре холодцю - i смiли-вость найшла на мене: вийняв фальшиву бумажку, даю Кукленчисi, а у самого серце затьопалось i волосся, чую, пiднiмається на головi, та вже й не знаю, як я здачу взяв! А як вийшов на улицю, то вже й землi пiд собою не чув. Мерщiй до Лошкаря, купив пачку канату, даю знову бумажку; глянув на неї прикащик, прищурив око, у мене в душi захолонуло, а далi поклав у ящик, а менi дав здачу. Тодi я у казначейство, купив гербову марку у присяжного, приняв i присяжний, i дав здачi.
Герасим (радiсно). Дав?! (Налива горiлку й п'є.)
Савка. На другий день бiжу у казначейство. Рано. Сидiв довго i знов почав тривожиться. Кругом люде, щось балакають, не розберу… Пропасниця мене б'є… Аж прийшов казначей. Я увесь затрусився. Iти чи не йти? Зцiпив зуби, пiдiйшов до вiконця… Казать чи не казать, думаю, а тут казначей. "Тобi чого?" - питає… А воно - не знаю як - само зiрвалось з язика: "Розмiняйте грошi!" - "Давай, - каже, - чого стоїш?" Я дав, а в самого думка: "Тiкать чи ждать?" I стою, як окам'янiв. Коли це мене штовхають: "Чи ти, земляк, заснув, чи що? Тобi казначей дають грошi, а ти мов не бачиш i не чуєш?" Тодi я очумався, дивлюсь: срiбнi грошi дає менi в пачцi. Я взяв i як одiйшов вiд того вiкна - як п'яний, хитаюсь. Помалу, помалу вилiз надвiр, аж Тут разом наче проснувся i все зрозумiв, тут радiсть мене напосiла така, що