Сто тисяч - Іван Карпенко-Карий

Герасим. I то прав­да. (Розг­ля­ди, гро­шi.) Не на­ди­ву­юсь! Нас­то­ящi, на­ту­ральнi! По­мi­тю й цi. (Над­ри­ва краї.)

Невiдомий. У нас по­ря­док; фiр­ма поч­тен­ная, то­вар з Лон­до­на пря­мо iдьот в ко­жа­них мiш­ках; єже­лi возьме­те, то ска­жiть, скiлько вам нуж­но, - я бу­ду те­лег­ра­му пус­кать у Адес­су, i анг­ли­ча­нин сам ви­ве­зеть їх на на­шу стан­цiю.

Герасим. Роз­па­ли­лась до них моя ду­ша… Сто ти­сяч вiзь-му!

Невiдомий. Не­хай вам бог по­мо­гає! А ко­ли ви­вез­ти?

Герасим. Сьогод­ня у нас су­бо­та… У по­не­дi­лок мож­на?

Невiдомий. Мож­на, за­чем не мож­на - усе мож­на!

Герасим. А цi двi бу­маж­ки ти дай ме­нi, - мо­же, я про­бу зроб­лю: куп­лю на них що-не­будь.

Невiдомий. На­вi­що, ко­ли у вас свої є… А меж­ду про­чiм, вiзьмiть. Так у понєдєльнiк уве­че­рi ви бу­де­те на вок­за­лi у то­му мiс­цi, де для муж­чiн i для дам, - ро­зу­мiєте?

Герасим. Ро­зу­мiю.

Невiдомий. Про­щай­те. (Iде.) Дай вам бог з моєї лег­кої ру­ки зро­биться мi­лi­оне­ром!

Герасим. Спа­си­бi!..

Невiдомий ви­хо­дить.

(Сам). Те­пер ко­ли б роз­мi­нять фальши­вi гро­шi в каз­на­чей­ст­вi… Са­мо­му страш­но, щоб не вло­паться… Хi­ба ку­ма взять у ком­паньйо­ни? Що ж, ко­ли вiн чор­та не бо­яв­ся, то не по­боїться каз­на­чея, щоб роз­мi­нять гро­шi. Кра­що­го ком­паньйо­на, як кум, не знай­ти!

Входе Ко­пач.

ЯВА IX

Герасим i Ко­пач.

Герасим. От чор­тя­ка при­нес­ла цього бро­дя­гу! Пiв-обi­да сам зло­пає i на пе­реш­ко­дi дi­ло­вi ста­не, тре­ба йо­го як-не­будь ви­ря­дить.

Копач. Здо­ро­венькi бу­ли! Як по­жи­ваєте, що по­роб­ляєте, ко­го виг­ля­даєте? Хе-хе!

Герасим. Хоч го­лий, так ве­се­лий! Здрас­туй­те.

Копач. Позд­рав­ляю з прi­обрєтєнiєм зе­мелькi, дай бог еще столько при­ку­пить… Без­по­доб­ная у вас во­да, за­раз пив, i мiс­теч­ко у ле­ва­дi бi­ля вер­би гар­не. Отам би ка­шi на­ва­рить з та­ранькою та по­поїсти по-чу­мацьки… Хе-хе-хе!

Герасим. Ма­буть, го­лод­ний, бо зма­ху про ка­шу за­ба­ла­кав.

Копач. Хе! Я зра­зу все об­няв оком! У вас но­вий за­бор i доб­ре зроб­ле­ний, - тiлько б ще тре­ба по од­нiй дош­цi дать, а то ско­ти­на бу­де зак­ла­дать пiд ла­ту го­ло­ву, то поз­ри­ває. Опит… Хе-хе-хе! Тiлько гля­ну, за­раз ба­чу.

Герасим. Я й сам ба­чу, та гро­шей не­ма.

Копач. Так-так. Хе-хе-хе! Гро­шей не­ма, а зе­мелька рос­те й рос­те! Люб­лю за предп­риїмчи­вость! Так, так, Ни­ко­ди­мо­вич! Ску­по­вуй­те по­ма­леньку, ску­по­вуй­те! Єй-бо­гу! Чо­го ви? Ду­маєте - шут­кую? Якi тут шут­ки? Ха­зяй­ст­вен­ний му­жик - ве­ли­ке дi­ло! Во­ру­шiться, во­ру­шiться! Кру­тiть го­ло­вою: ку­пи­ли у Бор­ща, ку­пуй­те у Смок­ви­но­ва, а там у Щер­би­ни. Па­ни го­рять, а му­жич­ки з по­жа­ру тас­ка­ють… Це не пус­тяк! Ви як по­ла­га­ете? Во­ни при­вик­ли ома­ри там, шам­панське - от гро­ши­ки й ух­ну­ли, а там i iмєнiя ах­ну­ли! А ви - га­лу­шеч­ки, кар­то­пельку, ку­ле­шик, чу­хоньку, та й то не щод­ня, а во­но жи­рок i на­рос­тає… Гляньте нав­ко­ло: Жо­лудь - де­сять ти­сяч де­ся­тин. Чо­бiт - п'ять ти­сяч де­ся­тин, Пу­зир - три ти­ся­чi; а тут i ви по­ма­леньку та по­ма­леньку при­ку­по­вуй­те та при­ку­по­вуй­те.

Герасим. Що там я ку­пив, i ба­ла­кать не варт.

Копач. Од­ра­зу ж не мож­на! Ви вiзьмiть прiмєр з сви­нi: от во­на хо­дить на под­вiр'ї ху­да, обд­ри­па­на, а за­ки­ну­ли ви її в саж, ста­ли хар­чi кра­щi да­вать - то во­на по­ма­лу й отяг­неть-ся, а там i са­ло на­рос­тає, - так i ви… Опит - ве­лi­коє дi­ло!

Герасим. Спа­си­бi! То це ви ме­не з сви­нею рiв­няєте?

Копач. Не в тiм рiч! Ви не обi­жай­тесь-це прiмєр. Ви не взи­рай­те! По­ма­лу, по­ма­лу i у вас са­ла на­бе­реться до­во­лi, то­дi по­рiв­няєтесь з Чо­бо­том, а мо­же, i з Жо­лудьом… На все свiй час, своє врем'я. Не мож­на ж зра­зу, в тiм i прiмєр. Прак­тi­ка, опит­ность - ве­лi­коє де­ло. Вас вже не об­ма­неш, ви вся­ко­го об­ма­не­те, а це ве­лi­коє дєло, ко­ли не те­бе за чу­ба дер­жать, а ти дру­гих за чу­ба дер­жиш. А ви як по­ла­га­ете? Хе-хе-хе! Ви гля­ну­ли ко­би­лi в зу­би i наск­рiзь її ба­чи­те, - опит! Вiд то­го у вас ло­ша­та он якi. Ви не ку­пи­те чорт батька зна чо­го? А во­но i ви­хо­дить, що скрiзь iде на ко­ристь. А то по­ви­ду­му­ва­ли: яч­мiнь-го­лак, а вiн ро­дить не так; ози­мий - рi­пак, а сi­вач - ду­рак; пше­ни­ця - крим­ка, а в шта­нях дiр­ка; жи­то шам­панське - ба­ловст­во панське… Хе-хе-хе!

Герасим. Ох, Ба­на­вен­ту­ра Бов­ту­ро­вич, все то доб­ре, що ви ка­же­те, тiлько ре­чi ва­шi не гро­шi, за них зе­мельки не ку­пиш, а тут гро­шей, гро­шей, гро­шей тре­ба. Ось пiд бо­ком ле­жить зе­мелька, а я сли­ну ков­таю. Та яка зем­ля? Не­пе­ре­па­ха­на, ста­вок риб­ний, i з моєю ме­жа з ме­жею.

Копач. Пот­рош­ку, пот­рош­ку - пам'ятай­те мiй прiмєр;

От ви б са­мi ста­во­чок тут уни­зу ви­ко­па­ли, ри­бу за­ве­ли: ли­ни, ка­ра­сi… Не­ма кра­ще, як м'ясо сви­ни­на, а ри­ба ли­ни­на. Хе-хе-хе!

Герасим. Ви­ко­паєм. Мо­же, ви вже гро­шей знай­шли, то по­зи­чи­ли б на ха­зяй­ст­во?

Копач. I це дi­ло та­ке, що од­ра­зу не мож­на, - ще не нас­ко­чив! Я вам по сек­ре­ту ска­жу: тут єсть один пред­мет… Нi, не бу­ду го­во­рить - я вас по­ве­зу, са­мi по­ба­чи­те. Це не пус­тяк, дi­ло важ­не; прiмєти та­кi, що не мож­на сум­нi­ваться, - верь-те!

Герасим. Ет! Ви тiлько хва­ли­тесь… Трид­цять лiт шу­кає-те гро­шей, а нi­чо­гi­сенько не знай­шли.

Копач. Як не знай­шов! А де­ре­во окам'янi­ле ви не ба­чи­ли? От поїде­мо, я вам по­ка­жу, стоїть по­ди­виться: пу­дiв, п'ять ва­жить, всi лис­точ­ки, всi вi­ти, так як на­пе­ча­та­но! А ступ­ку мiд­ну, чер­во­ної мi­дi, тiлько тов­кач пе­ре­би­тий… А ско­во­ро­ду - ота­ка ско­во­ро­да… За­по­розька, вид­ко, жид­кiв на нiй при­пi­ка­ли! Ви­пи­ту­ва­ли, де гро­шi, а мо­же, ков­ба­си пiд­жа­рю­ва­ли… Пред­ме­ти iн­те­рес­нi для на­уки; я їх одi-слав од­но­му про­фе­со­ро­вi, за­був, як фа­мi­лiя, вiн кур­га­ни роз­ко­пує…

Герасим. Чортз­на-що, аж нуд­но слу­хать!… Ви гро­шей да­вай­те?..

Копач. Я чувст­вую, що аж тут моя судьба роз­рi­шиться… Вся­ко­му своє - вiр­те, що про­вiдєнiє не­дур­но ука­за­ло ме­нi цей путь - бу­дуть i гро­шi. Ото­дi за­шу­мить Ба­на­вен­ту­ра-ко­пач!

Герасим. Що ж би ви зро­би­ли, як­би гро­шi ви­ко­па­ли?

Копач. За­раз би поїхав в Па­риж.

Герасим. Чо­го? Щуп оцей по­ка­зу­вать… Та ви ж i ба­ла­кать по-їхньому не вмiєте.

Копач. О, я їм ска­жу… Та все од­но ви не зро­зу­мiєте!

Герасим. Е, ба­чи­те, ви не вмiєте, та вже й круть-верть.

Копач. Не вмiю? Вiв ля Бу­лан­же, вiв ля Ельзас, аб-а Ель-ман! Оле ку­то ля фур­шет!… Оле ка­шон, ля пом­де­тер, вiв ля пат­рi!.. А що?

Герасим. Та хто йо­го знає що! Чую тiлько, що не по-на­шо­му ло­по­че­те.

Копач. В тiм си­ла! Ви со­бi ду­маєте, що це ду­рак який хо­дить?

Герасим. Та хто йо­го знає.

Копач. То-то бо й є! А я мов­чу