Королівський убивця - Робін Хобб

Кілька хвилин у кімнаті панувала тиша, лише вогонь потріскував. Тоді король сів, наче якийсь звук змусив його прокинутися з дрімоти. Розгублено оглянувся.

— Веріті? Де Веріті?

— Він виїхав у подорож, мій королю. Шукати допомоги у Старійшин, щоб відігнати червоні кораблі від наших берегів.

— Ах, так. Звичайно. Звичайно, виїхав. Але я на мить подумав…

Він знову відкинувся на кріслі. А тоді всі волосинки на моїй шкірі стали дибки. Я відчував, як він невпевнено скіллить, розфокусовано, гублячись. Його свідомість тяглася до моєї, наче старець, що шукає підпори. Я вважав, що він більше не може скіллити, що його дар вигорів багато років тому. Веріті казав мені колись, що Шрюд використовує свій талант, але робить це зрідка. Я не сприйняв цих слів усерйоз, вважаючи їх проявом його синівської вірності. Але примарний Скілл торсав мої думки, як невмілі пальці торсають струни арфи. Я відчув, як Нічноокий насторожився від цього нового вторгнення. Тихо, — попередив я його.

Зненацька мені сяйнула думка, від якої перехопило дух. Чи, може, це Веріті всередині мене її підказав. Я відкинув усі застереження, нагадав собі, що саме обіцяв цьому чоловікові багато років тому. Цілковиту вірність.

— Мій королю? — спитав я дозволу, пересунувши свого стільчика ближче до його крісла. Узяв його зів’ялу руку в свою. Це було наче стрибок у бистру річку.

— Ах, Веріті, мій хлопчику, ось ти!

Якусь мить я бачив Веріті, як король Шрюд досі його бачив. Круглолиций хлопець восьми-дев’яти років, більше дружелюбний, ніж розумний, не такий високий, як його старший брат Чівелрі. Але надійний і симпатичний принц, ідеальний другий син, не надто амбітний, не надто вимогливий. Потім я наче ступив крок з річкового берега, поринувши в чорне рвучке ревіння Скіллу. Раптом, побачивши світ очима Шрюда, втратив орієнтацію. Краї його поля зору були розмитими. Якусь мить я бачив Веріті, що втомлено пробирався крізь сніги.

Хто це? Фітц?

Тоді мене закрутило й понесло до серця болю короля Шрюда. Скілл занурив мене у його глибину, туди, куди не сягали зілля і кадіння, і там мене обпалила його агонія. Цей біль повільно наростав, піднімаючись уздовж хребта до черепа, штовхаючи перед собою твердий предмет, який годі було зігнорувати. Усі його рішення були поглинуті болем, що не давав йому думати, що змушував його вбивати тіло й розум зіллями та кадіннями, аби сховатися від цієї муки. Але у глибині свого затуманеного розуму король усе ще жив і шаленів у своїй в’язниці. Дух усе ще був там, змагаючись із тілом, яке більше йому не підкорялося, і з болем, що поглинув останні роки його життя. Клянуся, що я бачив його, молодого мужчину, може, на рік чи два старшого від мене самого. Волосся у нього було таким же густим і неслухняним, як у Веріті, очі — широко розплющеними і жвавими, а єдині лінії на його обличчі прорисувала щира усмішка. Отаким Шрюд усе ще був у своїй душі, отим молодиком, пійманим у пастку й доведеним до розпачу. Він піймав мене, дико питаючи: «Чи є якийсь вихід?» Я відчував, що тону, схоплений ним.

Тоді, начебто зливалися дві ріки, інша сила вдарила в мене, закрутила й понесла з течією. Хлопче! Тримайся. — Здавалося, що сильні руки підхопили й підтримали мене, вплівши окремим пасмом у скручену мотузку, яку ми утворювали.

Батьку. Я тут. Ти мене потребуєш?

Ні. Ні. Усе таке ж, як було останнім часом. Але, Веріті…

Так. Я тут.

Бернс більше нам не вірний. Бронді впустив у свої пристані червоні кораблі в обмін за безпеку своїх селищ. Він від нас відвернувся. Діставшись додому, ти мусиш…

Думка заблукала і втратила силу.

Батьку. Звідки ці звістки?

Я відчув раптовий відчай Веріті. Якщо те, що сказав Шрюд, було правдою, Баккіп не мав надії пережити зиму.

Регал має шпигунів. Вони повідомляють його, а він мене. Тим часом це мусить бути таємницею, доки ми не наберемося сили, щоб ударити по Бронді. Або доки не вирішимо покинути його тим його друзям із червоних кораблів. Так. Це план Регала. Відтиснути червоні кораблі від герцогства Бак, а тоді вони повернуть на Бронді й самі його покарають. Бронді навіть вислав фальшивий заклик по допомогу, щоб заманити наші військові кораблі в пастку і знищити їх.

Невже це можливо?

Усі Регалові шпигуни це підтверджують. Боюся, що ми не можемо більше довіряти твоїй дружині-чужоземці. Коли Бронді був тут, Регал зауважив, як вона зустрічалася з ним і знаходила приводи для розмови віч-на-віч. Він боїться, що вона змовляється з нашими ворогами, аби вчинити переворот.

ЦЕ НЕ ТАК!

Сила цього заперечення пронизала мене, як вістря меча. Якусь мить я, загублений, безпорадний, знову тонув у повені Скіллу, що текла крізь мене. Веріті відчув це і ще раз мене заспокоїв.

Мусимо бути обережними з хлопцем. Він не настільки сильний, щоб так його використовувати. Батьку. Благаю тебе. Вір моїй королеві. Я знаю, що вона не обманює. І будь обережним з тим, що сповіщають тобі Регалові шпигуни. Пристав шпигунів до шпигунів, перш ніж почнеш діяти на основі їхніх звітів. Порадься з Чейдом. Обіцяй мені це.

Я не дурень, Веріті. Я знаю, як утримати мій трон.

Добре. Тоді добре. Розпорядися, щоб про хлопця подбали. Його цьому не навчено.

Потім хтось ухопив мене за руку — наче витяг із палючої печі. Я схилився вперед, затиснувши голову між колінами, а світ вирував довкола мене. Почув, як король Шрюд поруч зі мною тяжко дихає, ніби після змагання з бігу. Блазень втис мені до рук келих вина, а сам повернувся до короля, потроху вливаючи йому в рот вино, яке він відпивав маленькими ковтками. А тоді усе перекричав вимогливий голос Воллеса:

— Що ти зробив із королем?

— Це з ними обома! — вкрай перелякано відповів блазень. — Сиділи собі разом, тихо й мирно, і тоді раптом це! Забери звідси ці кляті кадильниці! Я боюся, що ти вбив їх обох!

— Тихо, блазню! Не приплутуй до цього мого лікування!

Але я відчув поспіх у кроках Воллеса, коли він обходив кімнату, гасячи пальцями ґноти запалених кадильниць або закриваючи їх бронзовими кришками. За мить вікна було широко розчинено у крижану зимову ніч. Холодне повітря мене заспокоїло. Мені вдалося сісти й відпити ковток вина. Поступово мої органи чуття повернулися під мою владу. Попри це, я все