Королівський убивця - Робін Хобб

— Фітце Чівелрі. Вволи моє бажання. Розмері, йди з лордом Фітцом Чівелрі до кухонь. Наготуй їжу, яку він тобі вкаже, і принеси її до Саду королеви. Тим часом я проведу туди наших гостей.

Я в розпачі витріщився на Кеттрікен. Ні. Не туди. Навіть сам підйом на вежу був обтяжливим, не кажучи вже про те, щоб винести чашки з чаєм на хльостану штормом вершину вежі. Я не міг збагнути, про що їй ідеться. Усмішка, якою вона відповіла на мій неспокійний погляд, була такою ж відвертою та спокійною, як усі, бачені мною у неї. Взявши герцога Бронді попідруки, вона вивела його з Великої зали, а герцогівни й дами королеви йшли позаду. Я повернувся до Розмері та змінив її накази.

— Знайди для них теплу одежу й дожени їх. Я сам займуся їжею.

Дитина весело помчала, а я тим часом поспішив на кухню. Обережно сповістив Сару про нашу раптову потребу, а вона швидко наготувала для мене таріль розігрітих тістечок і ще гарячого вина.

— Віднеси це сам, а я зараз вишлю більше з хлопцем.

Я сам собі усміхався, забравши тацю і поспішаючи з нею до Саду королеви. Сама королева могла називати мене лордом Фітцом Чівелрі, але кухарка Сара не задумувалася, вручаючи мені тацю з їжею. У цьому була якась дивна розрада.

Я піднявся сходами так швидко, як лише зумів, а тоді зупинився на горішньому майданчику перевести дух. Приготувавшись до зустрічі з дощем і вітром, штовхнув двері. Вершина вежі була такою безрадісною, як я й сподівався. Дами королеви, доньки Бронді та Шеллс скоцюрбилися під благеньким прикриттям, яке давав їм закуток між стінами і шматок полотна, напнутий минулого літа для затінку. Це все вкупі трохи гамувало вітер і сяк-так захищало від холодного дощу. У цьому жалюгідному сховку стояв малий столик, де я й примостив тацю з теплою їжею. Розмері, затишно вкутана, задоволено усміхнулася, поцупивши тістечко з краю таці. Леді Модесті взяла на себе провід у роздаванні їжі.

Так швидко, як тільки вмів, я взявся за кубки гарячого вина для королеви й герцога Бронді та приєднався до них, наче щоб їм прислужити. Вони стояли на самому краю парапету, споглядаючи з-понад зубчатої стіни на відкрите море внизу. Вітер збив море на білу піну й бавився морськими чайками, жартома зводячи нанівець пташині спроби злетіти. Наблизившись, я помітив, що вони тихо розмовляють, але ревіння вітру не дало мені змоги підслухати. Шкодував, що не здогадався взяти плаща для себе. Майже одразу ж змок до рубчика, а вітер здмухував тепло, яке моє тіло витворяло, тремтячи. Попри клацання зубів, я намагався усміхатися їм, подаючи вино.

— Вам знайомий лорд Фітц Чівелрі? — спитала Кеттрікен Бронді, коли вони приймали у мене вино.

— І справді, я мав приємність пригощати його за своїм столом, — запевнив її Бронді. З його крислатих брів стікали краплі дощу, а вітер тріпотів його вояцьким хвостом.

— Раз так, то чи не заперечували б ви, якби я попросила його приєднатися до нашої розмови?

Попри дощ, який її промочив, королева говорила так спокійно, наче ми ніжилися під весняним сонцем.

Я спитав себе, чи розуміє Кеттрікен, що Бронді сприймає її прохання як замаскований наказ.

— Я охоче привітаю його поради, якщо ви вважаєте, що він може поділитися з нами мудрістю, моя королево, — підтвердив Бронді.

— Я на це й сподівалася. Фітце Чівелрі. Візьми собі вина і приєднайся до нас.

— Як зволить моя королева.

Я низько вклонився і слухняно поспішив виконати наказ. Мій зв’язок із Веріті ставав усе непевнішим, що більше часу минало й що далі він від’їжджав, але в цю мить я відчував поштовхи його палкої цікавості. Поквапом повернувся і став поруч зі своєю королевою.

— Не можна скасувати того зла, яке вже сталося, — казала королева, коли я повернувся. — Мені боляче, що ми не мали змоги захистити наш народ. Але якщо не можна відвернути того, що вже зробили морські розбійники, то, може, я принаймні допоможу нашим людям сховатися від зимових штормів. Ось це я прошу вас забрати — з руки й від серця їхньої королеви.

Я зауважив, що вона нічого не сказала про очевидну відмову короля Шрюда. Пильно на неї дивився. Вона рухалася спокійно, а водночас обдумано. Закотила вільний білий рукав, уже мокрий від холодного дощу. Незважаючи на цей дощ, оголила свою бліду руку, відкривши змійку браслета із золотого дроту, в павутину якого де-не-де були вплетені темні опали її рідних гір. Я вже раніше бачив темний зблиск гірських опалів, але ніколи не натрапляв на камінці такого розміру. Попри це, вона простягла мені руку, пропонуючи розстебнути замочок, і без вагань зняла з руки коштовну прикрасу. З другого рукава витягла маленький оксамитний мішечок. Я роззявив був рота, а вона тим часом поклала в мішечок браслети. Тепло всміхнулася герцогу Бронді, втиснувши той мішечок йому в руки.

— Це від вашого короля-в-очікуванні й від мене, — тихо сказала вона. Я насилу переборов порив Веріті кинутися їй до ніг і заявити, що вона надто царствена для його незугарної любові. Бронді дякував, затинаючись від здивування, і запевняв, що не змарнує жодного пенні з їхньої вартості. У Феррі знову постануть міцні доми, а тамтешній народ благословлятиме королеву за її доброту.

Раптом я зрозумів вибір Саду королеви як місця зустрічі. Це був дарунок королеви, незалежний від того, що могли сказати Шрюд чи Регал. Зроблений Кеттрікен вибір місця і спосіб обдаровування Бронді робили це для нього ясним. Вона не казала йому зберегти все в таємниці. Не мусила цього робити.

Я подумав про смарагди, сховані в кутку моєї скрині, але Веріті в мені мовчав. Я не зробив жодного руху, щоб їх принести. Сподівався побачити, як Веріті одного дня накладе їх на шию своєї королеви. Крім того, я не хотів применшити значущість її дару Бронді, додавши ще один від бастарда, а інакше зробити це не міг. Ні, вирішив я. Нехай дар королеви та її шляхетність залишаться в його пам’яті неперевершеними.

Бронді відвернувся від королеви, щоб приглянутися до мене.

— Моя королево, здається, ви обдаровуєте цього юнака значною пошаною, втаємничуючи його у ваші наради.

— Так і є, — поважно відповіла Кеттрікен. —