Королівський убивця - Робін Хобб

це було так чудово уряджене, що здавалося майже магічним. За кілька хвилин стіл було накрито, гості сіли, а до зали ввійшов, уже співаючи, Меллоу зі своєю лютнею. Кеттрікен жестом попросила своїх дам приєднатися, а тоді, помітивши мене, покликала кивком голови. Запросила й кількох з-поміж тих, що сиділи біля інших камінів, керуючись при цьому не їхнім походженням чи достатком, а вибором тих, кого, як я знав, вважала цікавими. Серед покликаних був Флетч Наконечник стріли, що знав силу-силенну мисливських історій, та Шеллс Мушелька, привітна дівчина, ровесниця дочок Бронді. Кеттрікен сіла праворуч герцога та, думаю, знову не зрозуміла, яку честь вона йому цим виявила.

Коли гості трохи поїли й утішилися розмовою, вона дала знак Меллоу, щоб тихше вдаряв по струнах. Звернулася до Бронді й просто сказала:

— До нас дійшли тільки голі факти з привезених вами новин. Ви не поділитеся з нами тим, що спіткало Феррі?

Герцог ненадовго завагався. Він мав скласти скаргу королю, щоб той вислухав і вчинив належні дії. Але як же можна відмовити своїй королеві-в-очікуванні, що повелася з ним так ласкаво? На мить опустив очі, а коли заговорив, то його голос звучав хрипко від невдаваних емоцій.

— Моя пані королево, ми зазнали тяжкого болю, — розпочав Бронді. Усі голоси за столом враз затихли. Усі очі звернулися до нього. Я помітив, що всі, вибрані королевою, були уважними слухачами. Відколи він розпочав свою оповідь, при столі не чутно було жодного іншого звуку, окрім тихих співчутливих вигуків чи гнівного гудіння через скоєне піратами. Розповідаючи, герцог один раз зупинився, а тоді, очевидячки, щось вирішив і повів далі, як вони посилали прохання про допомогу й даремно чекали бодай якоїсь відповіді. Королева вислухала, не перебиваючи й не заперечуючи. Коли розповідь про недолю його народу добігла кінця, помітно було, що тягар герцога Бронді виразно полегшав завдяки самій тільки змозі все повідати. Кілька довгих хвилин усі мовчали.

— Багато з того, що ви розказали, стало для мене новиною, — тихо мовила Кеттрікен. — І все це недобре. Я не знаю, що на це скаже наш король. Вам доведеться почекати, щоб вислухати його слова. Але про себе я скажу, що серце моє переповнене болем за мій народ. І гнівом. Обіцяю, що кривди не зостануться без уваги. Мій народ не залишиться безпритульним у зимову стужу.

Герцог Бронді Бернський дивився у свою тарілку і грався краєм скатертини. Підвів погляд, а в його очах з’явився вогонь, але й жаль теж. Коли заговорив, його голос був рішучим.

— Слова. Це все лише слова, моя пані королево. Люд Феррі не зможе ні наїстися цими словами, ні сховатися під ними, коли западе ніч.

Кеттрікен глянула йому просто в очі. Щось, здавалося, напружилося в ній.

— Що ж, я знаю правдивість сказаного вами. Але слова — це все, що можу вам зараз запропонувати. Коли король настільки подужчає, щоб з вами зустрітися, ми побачимо, що можна зробити для Феррі.

Бронді схилився до неї.

— Я маю питання, моя королево. І моя потреба у відповіді майже така ж сильна, як у грошах та людях. Чому наш заклик по допомогу залишився даремним? Чому корабель, що мав нам допомогти, повернувся до себе додому?

Голос Кеттрікен трохи здригнувся.

— На ці питання я не маю відповіді, сер. І ганьбою для мене є в цьому зізнаватися. Жодне слово про вашу ситуацію не дійшло до моїх вух, поки не приїхав верхи ваш юний вісник.

Її слова викликали в мене сильне побоювання. Чи годиться королеві зізнаватися в цьому Бронді? Можливо, це було політично нерозумним. Але я знав, що Кеттрікен ставить правду понад політику. Бронді довго дивився їй в обличчя, а зморшки довкола його вуст поглибилися. Він спитав сміливо, але тихо:

— Хіба ж ви не королева-в-очікуванні?

Зустрівшись із його поглядом, очі Кеттрікен посіріли, наче сталь меча.

— Я королева. Ви питаєте, чи не обманюю я вас?

Тепер настала черга Бронді відвести очі.

— Ні. Ні, моя королево, я не смів би такого й подумати.

Мовчання затяглося. Не знаю, чи Кеттрікен дала Меллоу якийсь непомітний знак, чи він керувався власною інтуїцією, енергійно вдаривши по струнах. За мить його голос завів зимову пісню, повну ударних нот і різких завивань.

Минуло понад три дні, перш ніж Бронді нарешті покликано до королівських покоїв. Весь цей час Кеттрікен намагалася вигадати якісь розваги, але складно розважити людину, всі думки якої зосереджені на нещастях її герцогства. Він був чемним, але неуважним. Його друга донька Фейт швидко подружилася з Шеллс і, здавалося, забувала бодай частину клопотів у її товаристві. Натомість Целеріті трималася біля батька, а її темно-сині очі, зустрічаючись із моїми, були ніби рани. Під цим поглядом я зазнавав суперечливих емоцій. З одного боку, відчував полегшення, що вона не сприймала мене за особу, на яку мусить звертати особливу увагу. Але водночас знав, що ця прохолода до мене відбиває теперішнє ставлення її батька до всіх мешканців Оленячого замку. Я задоволено вітав те, що мною нехтували, але й страждав, бо не заслужив цього. Сподівався, що це незручне становище закінчиться, коли нарешті надійде виклик і Бронді поспішить до короля.

Королеву Кеттрікен не покликано на раду, і я певний, що не єдиний це помітив. Я, так само незапрошений, теж не був присутнім. Але нечасто трапляється, щоб королеву понижено до суспільного ступеня її небожа-бастарда. Кеттрікен зберігала спокій і продовжувала показувати герцогівнам та Шеллс гірську техніку переткання вишивки намистинками бісеру. Я сидів біля столу, але сумнівався, щоб рукоділля поглинало їхні думки більше, ніж мої.

Чекали недовго. Не минуло й години, як герцог Бронді знову з’явився у Великій залі з усією люттю та холодом штормового вітру.

— Пакуй наші речі, — наказав він Фейт.

А Целеріті:

— Звели нашій охороні бути готовій до від’їзду впродовж години.

Дуже сковано вклонився королеві Кеттрікен.

— Моя королево, вибачте за розлуку. Оскільки дім Провісників не пропонує нам жодної допомоги, Бернс тепер мусить сам прямувати до власної мети.

— Справді. Я розумію вашу потребу поспіху, — серйозно відповіла Кеттрікен. — А все-таки вимагаю від вас не більше, ніж співучасті у ще одній трапезі. Не варто виїжджати в подорож натщесерце. Скажіть мені, чи любите ви сади?

Це питання було звернене як до герцога Бернсу, так і до його дочок. Вони глянули на батька. За мить він чемно кивнув.

Обидві доньки обережно зізналися Кеттрікен, що люблять