Королівський убивця - Робін Хобб

— Чи він… чи Веріті знає про цю нашу розмову?

Я засоромлено стенув плечима.

— Не знаю. Це мої прокляті вади. Мій зв’язок з ним некерований. Інколи я чую його думки так добре, начеб він стояв біля мене й казав це мені вголос. А іншим разом зовсім його не відчуваю. Коли минулого вечора вони розмовляли через мене, я чув кожне слово. Зараз… — Я прислухався до себе, відчув легеньке постукування у думках. — Не відчуваю нічого, крім того, що ми все ще пов’язані.

Я схилився і охопив голову руками. Почувався виснаженим.

— Чаю? — лагідно спитав мене Чейд.

— Прошу. І якби я міг просто тихо посидіти. Не знаю, коли мені востаннє так боліла голова.

Чейд поставив чайник на вогонь. Я з відразою дивився, як він змішує трави для чаю. Трохи ельфійської кори, але не стільки, скільки мені потрібно було б раніше. Листя перцевої і котячої м’яти. Дрібка дорогоцінного кореня імбиру. Я розпізнав багато того, що він давав Веріті при виснаженні Скіллом. Тоді повернувся і знову сів біля мене.

— Цього не може бути. Те, про що ти кажеш, вимагало б сліпої відданості групи Регалові.

— Вона могла бути створена сильним скіллером. Моя недосконалість є наслідком того, що зробив зі мною Гален. Ти пам’ятаєш його фанатичне поклоніння перед Чівелрі? Це було створеною вірністю. Гален міг зробити це з ними, закінчуючи їхнє навчання, перед своєю смертю.

Чейд поволі похитав головою.

— Думаєш, Регал настільки дурний, аби вірити, що червоні кораблі вдовольняться Бернсом? Врешті вони захочуть захопити Бак, запрагнуть Ріппону та Шокзу. З чим вони його залишать?

— Зі Внутрішніми герцогствами. З єдиними, на яких йому насправді залежить, єдиними, з ким його єднає взаємна вірність. Це дало б принцові великий обшир землі, відділений від усього, що можуть заподіяти червоні кораблі. Можливо, він, як і ти, вірить, що їм потрібні не території, а лише наїзди. Вони морський народ. Не зайдуть настільки углиб суходолу, щоб його непокоїти. А Прибережні герцогства будуть надто зайняті боротьбою з червоними кораблями, щоб обернутися проти Регала.

— Втративши узбережжя, Шість герцогств утратять свою торгівлю, своє мореплавство. Наскільки це вдовольнить Внутрішні герцогства?

Я знизав плечима.

— Не знаю. Я не маю всіх відповідей, Чейде. Але це єдина теорія, яку мені вдалося скласти і в якій майже всі шматочки пасують одні до одних.

Він підвівся, щоб перелити паруючу воду з чайника до товстопузого коричневого горщика. Добре прополоскав його окропом, а тоді висипав із пакетика наготовану суміш трав. Я дивився, як він заливає трави кип’ятком. Запах саду наповнив його кімнати. Я закарбував собі образ старого чоловіка, що закривав горщик кришкою, як він ставить цей горщик на тацю. І цю картину дбайливо сховав десь у закутку серця. Вік впливав на Чейда так само, як хвороба поглинала Шрюда. Його вправні рухи вже не були такими впевненими, його пташина пильність не такою швидкою, як колись. Моє серце зненацька заболіло від цього проблиску неминучого. Вклавши мені в руки теплу чашку чаю, з якої здіймалася пара, він помітив мій вираз обличчя і зморщив брови.

— Щось не так? — прошепотів він. — Ти хотів би трохи підсолодити медом?

Я заперечно похитав головою, відпив ковток чаю і ледь не ошпарив язика. Приємний смак перебив гіркоту дрібки ельфійської кори. За кілька хвилин я відчув, що в голові у мене пояснішало, а біль, на який майже не звертав уваги, затих.

— Так значно краще, — зітхнув я, а задоволений собою Чейд удав, що зігнувся в поклоні.

Потім він знову схилився до мене.

— І все-таки це слабка теорія. Можливо, ми просто маємо егоїстичного принца, що тішить себе та своїх підлабузників розвагами, доки спадкоємець відсутній. Він занедбує охорону узбережжя через свою короткозорість, а також тому, що чекає, аби брат повернувся і навів лад. Грабує скарбницю та продає коней і худобу, щоб нагромадити багатство для себе, доки ніхто його не стримує.

— То чого ж він виставляє герцога Бернсу зрадником? А Кеттрікен — чужинкою? Чого поширює поголоски, що мають осмішити Веріті та його подорож?

— Через заздрість. Регал завжди був розпещеним батьковим улюбленцем. Я не думаю, щоб він обернувся проти Шрюда. — Щось у голосі Чейда змусило мене зрозуміти, як відчайдушно сам він хотів би цьому повірити. — Це я забезпечую Воллеса травами, які він дає Шрюдові для зменшення болю.

— У твоїх травах я не сумніваюся. Але думаю, що до них додають інші.

— А який у цьому сенс? Навіть якщо Шрюд помре, спадкоємцем зостається Веріті.

— Якщо тільки Веріті не помре першим. — Я підняв руку, коли Чейд розкрив уже рота для протесту. — Це не мусить статися насправді. Якщо Регал контролює групу, то може будь-коли оголосити про смерть Веріті. Регал стає королем-в-очікуванні. По тому…

Я не договорив.

Чейд зітхнув.

— Досить. Ти дав мені достатньо матеріалу для обмірковування. Я досліджу ці думки, використовуючи власні засоби. Тим часом ти мусиш подбати про себе. І про Кеттрікен. І про блазня. Якщо у твоїх теоріях є бодай крапля правди, усі ви стаєте перепоною на шляху Регала.

— А як же ти? — тихо спитав я. — Чого ми мусимо бути такими обережними?

— До цієї кімнати прилягає інша, суміжна. Досі вона завжди була порожньою. Але зараз там мешкає один із Регалових гостей. Брайт, Регалів кузин і спадкоємець герцогства Ферроу. Має чоловік чуйний сон. Скаржився слугам на щурів, які пищать за стінами. А тоді, ще минулої ночі, Слінк перевернув чайник, наробивши чималого галасу. І це його розбудило. Інша його риса — надмірна цікавість. Тепер розпитує слуг, чи колись в Оленячому замку з’являлися духи. І я чув, як він обстукує стіни. Думаю, що підозрює про існування цієї кімнати. Нам не варто аж надміру ним перейматися: я певен, що він скоро від’їде. А все-таки потрібна більша обережність.

Я відчував, що це ще не все, але якщо він не хотів чогось сказати, то й не варто було розпитувати. Проте одне питання я таки поставив:

— Чейде, ти все ще можеш щоденно зустрічатися з королем?

Він глянув на свої долоні й повільно похитав головою.

— Здається, Регал здогадується про моє існування. Зізнаюся