Небо, повне зірок - Олег Євгенович Авраменко

Нічого не відповівши, Ея мовчки попрямувала до середини залу, а ми рушили слідом за нею. Вона зупинилася, простягла перед собою руку і випустила Ключ з долоні. Всупереч очікуванням, він не впав, а піднявся вгору, приблизно на два метри над підлогою, і непорушно повиснув у повітрі.

— Зараз портал закриється, — сказала Ея, відступивши на два кроки від Ключа. — Так потрібно для активації систем керування Вузлом.

Я швидко озирнувся назад і ще встиг мигцем побачити в стіні купола прямокутник з виглядом на рубку „Гермеса”, а вже наступної миті його поглинула всіяна зорями фіолетова темрява.

— Ти зможеш потім відкрити його? — запитав я в Еї.

— Певно, що зможу. Не турбуйся.

Тим часом Ключ, хоча до нього вже не торкалася Ея, продовжував світитися — і навіть яскравіше, ніж звичайно. Між ним і підлогою виникла зіткана зі світлових променів людська фігура. Це був чоловік середнього віку в довгих білих шатах, схожих на давньоримську тоґу. Його гладко виголене обличчя з масивним вольовим підборіддям здалося мені дуже знайомим… Точно — я бачив його в альбомі з репродукціями фресок кафедрального собору Хаїя-Уево.

— Ваулоу?! — вражено вигукнула Ея.

Несподівано для нас, відповідь пролунала іспанською:

— Передовсім одна заувага. За інформацією, отриманою від Ключа, кожен з вас володіє кількома мовами, але серед них існує лише одна, яку знають всі п’ятеро. Це іспанська, добре мені відома зі спостережень за мешканцями планети, яку ви називаєте Новою Землею. Її я обрав для спілкування з вами, проте через відсутність у ній необхідних понять буду змушений вдаватися до спрощень і аналоґій. — Голос звучав сухо, без будь-яких інтонацій, і був такий безживний, що я негайно відкинув думку, що через цю голоґрафічну проекцію до нас звертається людина. А наступні слова підтвердили це: — Тепер відповідаю на перше питання, хоча ви не сформулювали його належним чином. Перед вами справді знаходиться світлове зображення Правителя Ваулоу, який був моїм останнім Мережевим Диспетчером. Жодного функціонального навантаження це зображення не несе, і я використав його винятково для вашої зручності. Як свідчить мій досвід, люди почуваються комфортніше, коли бачать перед собою конкретний об’єкт для спілкування.

— А з ким ми розмовляємо? — запитав я. — З комп’ютером Мережевого Вузла?

Голоґрафічна проекція Ваулоу подивилася на Ею.

— Спершу я маю отримати інструкції від присутньої тут Правительки Мережі. Чи мушу я відповідати на запитання твоїх супутників, не чекаючи на твоє підтвердження?

Почувши, що її назвали Правителькою Мережі, а не просто нащадком Правителів, Ея мимоволі прибрала поважного вигляду і погордливо випнула підборіддя.

— Відповідай на їхні запитання, як на мої.

— Виконую. Термін „комп’ютер” дуже примітивний і лише в загальних рисах відповідає дійсному стану речей. Буде точніше називати мене інтелектуальною складовою Мережевого Вузла Сектора 371 — номер вказано у стандартній для Мережі восьмеричній нотації. Я керую функціями Вузла, виконую команди Правителів Мережі в межах їхньої компетенції і надаю їм необхідну інформацію.

— Тобто, — уточнив я, — ти є штучним розумом?

— Якщо під цим ви маєте на увазі подобу людського розуму з усвідомленням власного „я”, то ні. Тут ми потрапили в семантичну пастку, породжену недорозвиненістю вашої мови. Вас ввело в оману, що я кажу про себе від першої особи, хоча насправді не маю особистості. Для таких випадків в універсальній мережевій мові існує безособовий займенник „ієх”. Він зберігся і в рідній мові Правительки.

— Давньоюнайське „єх”, — пояснила нам Ея. — Воно призначалося для рабів, яких вважали не людьми, а чимось на кшталт речей, що вміють думати й розмовляти. Їм заборонялося вживати займенник „о”, тобто „я”. — Потім вона звернулася до нашого безособового співрозмовника: — Гаразд, це ми з’ясували. Тепер визначмося, як тебе називати. Бажано одним словом, бо термін „інтелектуальна складова Мережевого Вузла” надто громіздкий.

— Можете називати мене просто Вузлом. Так до мене звертався мій останній Диспетчер. Хоча іноді він вживав вираз, який на вашу мову перекладається приблизно як „контрольний центр”.

— Контрольний центр, кажеш? — взяв слово Штерн. — То де ж твої системи керування і стеження?

— Якщо Правителька накаже, — була відповідь Вузла, — я створю інтерфейс, необхідний для ручного керування моїми функціями. Також вона може скористатися ментальним контактом з Ключем. А найпростіші команди я виконаю і з голосу — за умови, що вони будуть коректні й допустимі.

— В такому разі, — промовила Ея, — ось моя перша команда: скажи, що сталося з мешканцями Юная та Нової Землі.

Я був певен, що Вузол відмовиться відповідати, посилаючись на невисокий Еїн допуск. Проте він слухняно повідомив:

— Мешканців усіх населених планет підконтрольного мені сектора було переправлено в сусідній Сектор 370.

— За чиїм наказом?

А от цього разу нам не пощастило.

— Це закрита інформація. Вона доступна лише Правителям Мережі зі статусом Диспетчера. Ти таких повноважень не маєш.

Ея з досади закусила губу.

— А де конкретно перебувають люди з Юная та Нової Землі?

Майже миттєво праворуч від постаті Ваулоу виникла ще одна проекція — синій прямокутник, заповнений загадковими символами жовтого кольору. Вони були вишикувані у вісім стовпців приблизно по півсотні рядків кожен.

— Схоже на старі юнайські цифри, — сказала Ея, ні до кого конкретно не звертаючись.

— Це мережеві координати світів у Секторі 370, — прокоментував Вузол. — Чотириста сорок вісім планет на сторінку, загалом сім сторінок, остання неповна. — По ходу його слів виникло ще шість таких самих прямокутників, списаних старими юнайськими (або цілком сучасними мережевими) цифрами. — У підсумку вісімсот двадцять три планети, в середньому по сімсот тисяч евакуйованих на кожній. Перші шістдесят дев’ять