Небо, повне зірок - Олег Євгенович Авраменко

— Так, — Ея знову вказала на передній оглядовий екран. — Все там, у проміжках між порталами.

— Тобто, — уточнив Штерн, — у цих світлових лініях-перетинках?

— Ні. Там накопичується перетворена сонячна енерґія для її подальшої передачі в Мережу. А контрольний центр Вузла знаходиться… — Ея зам’ялася. — Я не впевнена, чи правильно розумію… забагато незнайомих термінів… Словом, усі тутешні портали накоротко з’єднані між собою тунелями, і якраз у цьому плетиві розташовано контрольний центр.

Якийсь час усі ми мовчали, перетравлюючи щойно почуте.

— Отже, — першою озвалася Краснова, — він ніби розмазаний по всій поверхні сфери?

— Ну… в певному розумінні.

— І як туди потрапити?

— Дуже просто. Це одна з функцій Ключа.

Ея встала зі свого місця й повернулася до тильної стіни рубки. Перш ніж я встиг здогадатися, що вона замислила, і зупинити її, в переборці утворився вже знайомий нам чорний прямокутник тимчасового порталу. А за секунду кромішня пітьма розсіялася, і крізь ледь мутний серпанок ми побачили всипаний зорями простір. Портал вів просто у відкритий космос!..

Я притьмом підхопився з капітанського крісла й міцно схопив Ею за плече, щоб утримати її на місці. Вона поглянула на мене і всміхнулася:

— Не турбуйся, Еріку, це лише ілюзія. Як у планетаріях, тільки набагато досконаліша. От, дивися.

Біля нижнього краю порталу, під прямим кутом до нього, виникла світла біла пляма овальної форми. Вона стала швидко розширюватися, затуляючи зорі внизу, поки не утворила ідеально правильне коло діаметром не менше двадцяти метрів. Зорі над ним не щезли, але трохи потьмяніли, а чорнота космосу набула фіолетового відтінку. Тепер уже можна було роздивитися, що згори простір обмежено прозорим сферичним куполом… А втім, ні, навряд чи прозорим. Радше це було щось на зразок екрана, на який з надзвичайно високим ступенем достовірності проектувалася панорама зоряного неба.

— То це і є контрольний центр Вузла? — запитав я.

— Так, — кивнула Ея.

— А де ж прилади? — поцікавився Штерн, роздивляючись через двері порталу цілковито порожній зал. — Ну, маю на увазі, засоби стеження й керування?

— Їх ще треба активувати, — пояснила Ея й запитливо глянула на мене. — Ну то що, ходімо?

— Та мабуть, — погодився я. — Але по черзі. Спершу ввійду я, і якщо зі мною щось…

— Нічого не трапиться! — урвала мене Ея. — Там абсолютно безпечно.

— Якщо я загину або зникну, — наполегливо продовжував я, — ви негайно повернетесь у Мережу, полетите на Шамбалу-1 і там чекатимете на прибуття пошукової експедиції. Якщо зі мною все буде нормально, ти, Еє, ввійдеш слідом. А ви, — я зміряв поглядом Штерна, Краснову й Марсі, — залишитесь тут, на кораблі, і якщо з нами…

Краснова голосно пирхнула, не давши мені договорити:

— Ну й що далі? Без Еї та Ключа ми все одно не зможемо повернутися.

— Що правда, то правда, — погодився Штерн. — Ми, кеп, усі в одній зв’язці. До твого відома, комп’ютер вирахував наше місцезнаходження: звідси до Землі всього лише три мільярди парсеків. Що ти нам пропонуєш — знайти найближчу кисневу планету й доживати свій вік робінзонами? А дзуськи! Якщо йти, то всім. І залишатися разом до самого кінця — яким би він не був.

Марсі енерґійно кивнула:

— Я теж так думаю, кеп.

Я досадливо підібгав губи. Як і кожному командирові, мені геть не подобалося, що підлеглі відмовляються виконувати мої накази. Та найгірше було те, що вони мали рацію. У нас справді не лишалося іншого виходу, як триматися разом.

— Але хтось таки мусить наглядати за кораблем, — висунув я останній арґумент.

— Нагляне автоматика, — сказала Краснова. — І начхати на інструкції. Зараз у нас форс-мажорні обставини.

Я тихо зітхнув.

— Гаразд, хай буде так. Але я піду першим — цього права ви в мене не відберете. А тепер залишайтеся на місці, поки не покличу.

З цими словами я рішуче попрямував до тильної стіни рубки і ввійшов у портал.

Як і минулого разу, моє тіло немов пронизав слабкий електричний струм, а вуха заклало. Я вдихнув чисте, трохи прохолодне і геть позбавлене смаку повітря, потім пройшовся вперед по освітленій підлозі. Вона була тверда й гладка, зовсім не пружна, але при всьому тому мої кроки були абсолютно беззвучні.

— Гей! — сказав я неголосно, відтак уже гучніше додав: — Агов!

Не було навіть найменшого натяку на луну — що для замкненого порожнього приміщення досить незвично. Вочевидь, матеріал, з якого було зроблено підлогу та купол, повністю поглинав звукові хвилі.

Переконавшись, що моєму життю тут нічого не загрожує, я повернувся до порталу, який з цього боку точнісінько прилягав до поверхні купола. Всі четверо моїх супутників напружено дивилися на мене крізь мутний серпанок. Я махнув їм рукою й гукнув (хоча знав, що вони мене не почують):

— Все гаразд. Можете проходити.

Перша ввійшла Ея, за нею — Марсі та Штерн, а Краснова трохи затрималася, завершуючи переведення корабля в режим автоматичного керування. Поки ми її чекали, Штерн помацав руками стіну купола, кілька разів грюкнув по ній кулаком, а потім нахилився й провів долонею по підлозі.

— Мені здається, — сказав він випроставшись, — що це не речовина, а швидше особлива комбінація полів. Зрештою, ми перебуваємо не в звичайному просторі.

— Це вже точно, — підхопила Краснова, яка саме приєдналася до нас. — Не знаю, як ви, а я почуваюсь