Небо, повне зірок - Олег Євгенович Авраменко
— Готово, кеп, — відзвітував Хіроші. — Резонатор під прицілом.
— Добре задумано, — похвалив Штерн. Бувши на одинадцять років старшим за мене і рівним мені за званням, він інколи дозволяв собі в службовій обстановці давати оцінку моїм діям. Утім, робив це нечасто. — В разі чого ми потім зможемо відновити резонатор.
Я ввімкнув систему зовнішнього зв’язку в широкому частотному діапазоні й іспанською мовою (оскільки „Ковчег” був південноамериканського виробництва) заговорив:
— Корабель „Кардіф”, Зоряний Флот Об’єднаної Федерації Європи, Північної Азії, Північної та Південної Америк, Австралії й Марса, викликає корабель „Ковчег”. Відповідайте, „Ковчег”.
За кілька секунд на дисплеї з’явилася відповідь:
„Корабель ‘Кардіф’, ваш виклик прийнято. Прохання зачекати, відбувається завантаження головної системи. До завершення — 2 хвилини 36 секунд.”
„Ковчег” щосекунди повторював це повідомлення, в якому змінювався лише час до завершення завантаження.
— От так ІКС, от так сучий син! — прокоментувала Краснова. — Виходить, він „приспав” себе, а корабель залишив під контролем звичайних комп’ютерів. Ну, тоді є шанс, що він ще не зовсім схибнувся.
Через дві з половиною хвилини з динаміків зовнішнього зв’язку почувся гарно модульований чоловічий голос:
— На зв’язку „Ковчег-1”, спеціальний проект „Есперанса” Демократичної Співдружності Вільних Держав Південної та Центральної Америки. Статус — міжзоряний корабель під керуванням Інтелектуальної Комп’ютерної Системи серійний номер DA-84. „Кардіф”, прошу повідомити ваш статус.
Я негайно відповів:
— Багатоцільовий міжзоряний транспорт під керуванням людського екіпажу. Командир корабля — капітан третього ранґу Мальстром.
Виникла пауза — і не тільки тому, що ІКС обробляв отриману інформацію. Просто нас розділяло півмільйона кілометрів, і для радіохвиль, щоб дійти до „Ковчега” й повернутися назад, було потрібно понад три секунди.
— Розробникам вдалося усунути негативний вплив гіпердрайву? — запитав ІКС. — Чи винайдено безпечний спосіб анабіозу?
І тут спрацювала моя інтуїція, яка ще ніколи мене не зраджувала. Спочатку я сказав чисту правду:
— На жаль, гіпердрайв досі згубний для більшості людей. Але медицина навчилася виявляти тих, чий розум здатний витримувати стрибки. Такі люди, як ми, називаються резистентним. — Після чого натхненно збрехав: — А от з анабіозом справи набагато кращі. Нового способу, щоправда, не винайдено, застосовуємо стару кріоґенну технолоґію. Однак тепер розморожування — цілком безпечна процедура. За останні десять років не зареєстровано жодного летального випадку.
Мої підлеглі здивовано втупились у мене, проте їм вистачило розважливості промовчати. А коли надійшла відповідь ІКСа, в його штучному голосі виразно вчувалося задоволення і навіть самовдоволення.
— Отже, я правильно вчинив, коли прийняв рішення перервати політ. Таким чином я зберіг життя всім тридцяти тисячам людей, що перебувають під моєю опікою. Тепер вони можуть поселитися на Есперансі. Або на іншій планеті, якщо Есперанса вже колонізована.
— Колонізація Есперанси давно завершена, — сказав я. — Але є інші планети, що потребують поселенців. Туди їх, найпевніше, надішлють… Утім, повернімося до твоєї місії. Чому ти перервав політ? Через неполадки?
— Ні, капітане Мальстром. Всі системи корабля функціонують нормально, кріоґенні камери з людьми та людськими ембріонами справні. За триста сімдесят дев’ять років не сталося жодного критичного збою. Я прийняв рішення лягти у дрейф, щоб запобігти загибелі людей у кріокамерах. За тогочасною методикою розморожування лише у двадцяти одного і трьох десятих відсотка з них був шанс вижити.
— Але цим самим ти порушив прямий наказ!
— Він суперечив моєму обов’язкові берегти й захищати людей, дбати про їхнє життя та здоров’я.
— Так, зрозуміло, — промовив я. — Зачекай, мені треба подумати.
Щойно я вимкнув мікрофон, як Краснова вигукнула:
— Це була фантастична брехня, кеп! Як ти здогадався?
— Ні про що я не здогадувався. Просто, коли ІКС згадав анабіоз, у моїй голові продзвенів якийсь дзвоник. Я вирішив, що деяке перебільшення успіхів сучасної кріоґенної технолоґії зовсім не зашкодить. І влучив у яблучко.
— Закони Азімова, — прокоментував Штерн. — Ось на чому погорів увесь проект… А проте дивно. Цим ІКСам мусили дати чіткі й однозначні інструкції, що їхня відповідальність за життя та здоров’я людей не поширюється на процес розморожування.
Я знову ввімкнув мікрофон і запитав про це в ІКСа. Той відповів:
— Так, капітане Мальстром. І я, і „Ковчег-2” одержали такі інструкції. Дорóгою ми багато роздумували про це, а в перервах між стрибками обмінювалися інформацією. В результаті всебічного розгляду проблеми ми дійшли висновку, що ці інструкції мають нижчий пріоритет порівняно з нашим головним завданням. Тому я запропонував лягти в дрейф на п’ятсот років, розраховуючи, що на той час наука просунеться далеко вперед і дозволить уникнути значних втрат при розморожуванні.
— А чому саме на п’ятсот років? — запитав я.
— Це термін некритичного зношення бортових систем у режимі їх часткової консервації. Проте я періодично проводив моніторинґ, і якби…
— Гаразд, я зрозумів. Зараз мене цікавить інше — що з другим „Ковчегом”? Також десь дрейфує?
— Ні, він не прийняв мого плану дій. Вирушив шукати допомоги у високорозвинених позаземних цивілізацій.
— Що?! — очманіло перепитав я. — У кого?!
— У високорозвинених позаземних цивілізацій, — повторив ІКС. — Він начитався фантастичних книжок з бортової бібліотеки, надивився фільмів і розцінив наявну в них інформацію про інші космічні раси не як художній вимисел, а як наукову гіпотезу, що підлягає перевірці. Я гадаю, що штучний розум „Ковчега-2” втратив здатність до критичного сприйняття дійсності. У людей це називається божевіллям.
„У вас обох електронні миші в схемах завелися,” — подумав я. — „Просто один схибнувся тихо, а інший геть здурів…”
*
