Небо, повне зірок - Олег Євгенович Авраменко

Два кораблі під назвою „Ковчег-1” і „Ковчег-2” стартували в 2205 році — через двадцять вісім років після відкриття гіпердрайву і лише за півтора роки до виявлення резистентності. Експедицію було орґанізовано Південноамериканською Демократичною Співдружністю, яка тоді ще існувала окремо від Федерації, з метою заснувати людську колонію на Есперансі — єдино відомій на той час планеті земного типу.

Уряд Північної Федерації також мав подібні наміри і навіть оголосив набір добровольців, що погодилися б на глибоке заморожування, але практичне здійснення цього проекту гальмувалося двома обставинами. По-перше, автоматично керовані кораблі часто збивалися з курсу, втрачаючи орієнтацію в міжзоряному просторі. А по-друге, люди, що виживуть після анабіозу, потребуватимуть догляду й лікування, чого автоматика забезпечити їм не могла. Через ці причини, серед охочих ризикнути життям — і не на вісімдесят відсотків, а практично на всі сто, — було надто мало фізично здорових і розумово повноцінних людей, здатних стати підкорювачами нового світу, зростити дітей з заморожених ембріонів (на відміну від дорослих орґанізмів, зародки без проблем переносили жорсткий анабіоз) і гідно виховати наступне покоління колоністів. До того ж федеральний Сенат навідсіч відмовився надавати асиґнування на таку, як було сказано в його резолюції, „антигуманну авантюру”.

Зате влада Південної Америки діяла без вагань. Добровольцями було призначено шістдесят тисяч політичних в’язнів, від революціонерів-марксистів до лібералів. Їх заморозили у кріоґенних камерах, завантажили на два кораблі й разом з сотнею тисяч людських ембріонів відправили в політ до Есперанси. Щоб збільшити шанси експедиції на успіх, кораблями керували не звичайні комп’ютери, а інтелектуальні кібернетичні системи, скорочено ІКСи — штучні розуми, наділені всіма ознаками повноцінної особистості.

За самою своєю природою, інтелектуальні кібернетичні системи були неконтрольовані й непередбачувані, а їхня здатність самостійно мислити й робити усвідомлений вибір часто-густо призводила до конфліктів з людьми. Спроби ж реґламентувати поведінку ІКСів спеціальними запобіжниками, на зразок сформульованих ще в середині XX століття Законів Робототехніки, як правило супроводжувалися непередбачуваними і вельми неприємними сюрпризами. Ще наприкінці XXI століття, після низки трагічних інцидентів, використання ІКСів було заборонено — спершу національними законодавствами, а потім і міжнародною конвенцією. Проте розробники проекту „Ковчег” переконали південноамериканський уряд зробити наразі виняток. Свою позицію вони арґументували тим, що лише ІКСи здатні забезпечити належний догляд за розмороженими, ґарантувати їхнє одужання. А крім того, корабель під керуванням штучного розуму мав більше шансів дістатися до мети подорожі, аніж зі звичайним автопілотом.

На жаль, це не допомогло, і „Ковчеги” не долетіли до Есперанси. Завинили в цьому ІКСи чи ні, не знав ніхто. Майже чотири століття доля обох зниклих кораблів залишалася невідомою — аж поки ми не зустріли одного з них…

— Неймовірно! — пробурмотів Штерн. — А це точно „Ковчег”?

— Ідентифікація однозначна, шефе, — відповів Йосідо. — Комп’ютер не допускає інших варіантів.

— Вже надіслали запит? — озвався я.

— Ні, кеп. Вирішили дочекатися ваших розпоряджень. Ми навіть не користувалися активними детекторами — лише пасивними.

— Все одно „Ковчег” нас помітив, — сказав Штерн. — Адже ми подаємо позивні.

— Помітив, якщо ІКС іще функціонує, — зауважила Краснова. — В чому я дуже сумніваюся. — Вона запитливо глянула на мене. — Що будемо робити, кеп?

— Передовсім, не втрачати пильності, — відповів я, влаштовуючись у капітанському кріслі. — Про всяк випадок. Я згоден з тим, що за чотириста років ІКС майже напевно вийшов з ладу й вимкнувся. Але якщо він досі функціонує, то вже давно з’їхав з глузду. Тому треба бути насторожі.

— Цей старий брухт не становить для нас загрози, — сказав Хіроші, який тим часом викликав з бортового архіву файли специфікації „Ковчегів” і тепер, разом з головним інженером, переглядав їх. — Корабель має на озброєнні лише малопотужні протиметеоритні гармати. На відстані понад двісті тисяч кілометрів вони не завдадуть жодної шкоди.

— Зараз ідеться не про нашу безпеку, Йосідо. На борту „Ковчега” тридцять тисяч кріокамер з дорослими людьми і п’ятдесят тисяч — з дітьми-ембріонами. Якщо ІКС не ввімкнув розморожування, їх ще можна врятувати. Готуймося до стрибка.

Краснова негайно підійшла до крісла пілота, Марсі збиралась була поступитись їй місцем, але я різко промовив:

— Хаґрівз, відставити! Твоя зміна ще не скінчилася.

— Перепрошую, кеп, — вибачилась Марсі, проте в її голосі вчувався радісний подив: вона явно не сподівалася, що я дозволю їй здійснити цей маневр. — Які параметри?

— Півмільйона кілометрів до об’єкта. Решта — на розсуд пілота.

— Прийнято. — Марсі задіяла бокові двигуни, розвернула корабель у напрямку „Ковчега” і провела необхідні розрахунки. — Готово, кеп. П’ятдесят секунд до стрибка. Відстань — тридцять вісім мільйонів сімсот. Максимальна девіація — чотири тисячі двісті.

— Стрибок дозволяю, — майже зразу відповів я, кинувши лише швидкий погляд на свій інформаційний дисплей.

Утім, тут я трохи схитрував. Давши зрозуміти Марсі, що цілком їй довіряю, я потім усе ж перевірив правильність її курсу і був готовий будь-якої миті дати відбій, коли виявиться, що ми занадто близько підходимо до „Ковчега”, ризикуючи нарватися на залп з протиметеоритних гармат. Або навпаки — вийдемо надто далеко для того, щоб завадити йому перейти в гіпердрайв. Проте нічого скасовувати не довелося.

Стрибок на таку коротку дистанцію зайняв невловиму мить. Розташування зірок на оглядових екранах зовсім не змінилося — їх зсув могли виявити лише надточні вимірювальні прилади. Хіба що зникло зображення „Ковчега”; але за кілька секунд, коли телескоп знов упіймав його в фокус, картинка повернулася — вже набагато чіткіша, ніж раніше.

Корабель досі не виказував ознак активності. Проте він функціонував — тепер, коли ми перебували значно ближче, наші датчики змогли зафіксувати слабке теплове випромінювання і такий самий слабкий нейтринний потік від термоядерного реактора, що працював на мінімальній потужності. Крім того, життєво важливі відсіки судна було захищено силовими екранами.

— Керування зовнішнім зв’язком перебираю на себе, — розпорядився я. — Йосідо, задіяти лазер. Тримати на прицілі носовий резонатор. Відкривати вогонь лише за моєю командою.

Всі