Серце з попелу - Тейлор Грін
Тепер уже закам’яніти довелося мені. Завмерти, доки в голові хаотично проносилися варіанти відповідей. Але все, що завгодно, окрім правди. Розмова точно повернула не туди, і час було її завершувати.
Однак, тільки-но я зібралася з силами та насмілилася зустрітися з Демом у двобої поглядами, як той, відштовхнувшись від стільниці, рушив до мене.
І я скочила на ноги. Скоріше рефлекторно, аніж обдумано. Ледь не перевернувши стілець, майже запанікувала. Бо зрозуміла, що не готова. Не готова всміхнутися і відбрехатися, як завжди. Одна думка про те, що повинно статися в суботу, наводила жах, мене пожирала безвихідь, і я не знала, як із цим упоратися.
— Ксано, — ледь не прогарчав, опиняючись на відстані витягнутої руки. — Які ще були умови?
Глитнувши, спробувала відвести погляд, однак бліді пальці раптом обхопили моє підборіддя, змушуючи горіти під уважним карим поглядом. Захлинатися думками і його прюнолою, доки вивчав, наче під мікроскопом, кожну емоцію.
— Яке це має значення? — буквально виштовхуючи з пересохлої горлянки кожен звук, тихо спитала. — Умови - не твоя проблема.
Складка між його бровами стала помітнішою, коли йому не надто сподобалася моя відповідь.
— Ти - моя проблема, — хрипко мовив, змушуючи моє серце зробити кульбіт у грудні клітці, від чого аж перехопило подих. — Кажи. Чого він хоче?
Його пальці стислися на моїй шкірі сильніше, змушуючи затремтіти, і на мить здалося, наче все інше у цьому всесвіті перестало існувати. Був лише він і його темні очі, бліді губи та холодні пальці на мені…
— Мене, — видихнула.
