Серце з попелу - Тейлор Грін

— Не страшно, — видихнув. — Але треба обробити. 

Дозволивши підвести себе до умивальника та запхнути кінцівку під струмінь крижаної води, затремтіла. Чи то від холоду, чи від жару чоловічих грудей, що притислися до моєї спини. Викликаючи іскри та коротке замикання, від яких я вже майже залежала. Як і від солодкої прюноли. Тягнулася до небезпеки, наче наркоман, не зважаючи на будь-які попередження інстинкту самозбереження.

Змогла вдихнути на повні груди, рвано та невпевнено, наче після занурення на глибину, лиш коли відпустив. Закрутивши кран, відійшов. А я, не озираючись, чула лиш, як стукають дверцята кухонних тумб. 

— Дихай, Ксано. На завтра навіть знаку не залишиться.  

Мабуть, сприйнявши мій стан за переляк від опіку, спробував підбадьорити. Поставивши аптечку поруч, знову схопив мою кисть і з легкою посмішкою спробував перехопити мій розгублений погляд. Навіть не підозрюючи, що обпектися об гаряче - не так боляче, як спалити себе його кригою. І ніякою маззю не залікувати свої марні надії.

Коли закінчив наносити прохолодну суміш на мої пальці, висмикнула їх і поспіхом відійшла. 

— Дякую, — не підіймаючи погляду, вичавила. 

— Будь ласка.

Спокійний і впевнений, на відміну від мене. Спершись копчиком на тумбу, схопив рушник, щоб витерти руки, і я відвернулася. Окинула поглядом розлиту воду біля чашки, каву, якої вже й не хотілося. Щоб зайняти чимось руки та голову, схопила паперові рушники з полички та заходилася промокати ними стільницю. 

— Я думав над тим, що ти сказала, — раптом озвався Дем, змушуючи мене завмерти. — Про план. 

М-м... План… так.

— Спочатку визначся, довіряєш ти мені чи ні, — буркнула, жбурляючи мокрі клапті паперу до смітника. 

— Довіряю.

Що?

Здивована, розвернулася на п'ятках, щоб глянути, чи не жартує часом. Але, схоже, не жартував. Лиш дивився у відповідь серйозно. Напружені плечі та зморшка між бровами видавали, наскільки важко далося це рішення, але невпевненим не виглядав.

— Добре, — розгублено видихнула. — То що з планом?