Серце з попелу - Тейлор Грін

Двері, ледь не злетівши з завіс, розчахнулися та гепнулися об стіну. Я ж, прекрасно знаючи причину візиту, кинула на чоловіка байдужий погляд і показово відсьорбнула кави. Ще оце сніданок переривати через те, що в одного йолопа в оточенні одні дилетанти, а не охорона. 

— Де телефон?! — гаркнув, у два кроки опиняючись біля ліжка.

— Який телефон? — невинно закліпала, відкусуючи шматок сирника.

Ледь помітний рух, і піднос, який стояв на колінах, летить у стіну. Посуд з дзвоном розбивається, осипаючись на підлогу уламками в перемішку зі шматками їжі.

Не зважаючи на відчуття небезпеки та липкий страх, що прокотився тремтінням по тілу, змусила себе залишатися спокійною. Потягнувшись рукою до тумбочки, підхопила серветку та повільно промокнула губи. Навмисно не поспішала, доводячи цим чоловіка до сказу.

— Де. Він!? — Голос аж бринів.

Проте сам чоловік все ще тримав себе в руках, тож я не втрималася, щоб не підлити горючого у вогонь.

— Хто? — спитала, здійнявши на нього невинний погляд.

Дем повільно схилився до мене, не розриваючи зорового контакту, а тоді несподівано зірвав ковдру та відкинув її вбік. Не встигла зреагувати, коли пальці обхопили мою ногу, лиш зойкнула від несподіванки, коли різко потягнув на себе. 

— Ти догралася, — спокійно повідомив.

Коліно опустилося поміж моїх ніг, а з обох боків від голови лягли його долоні. Наче замкнувши у клітці. Палаючі очі, у які я з жахом дивилася знизу вверх, підтверджували, - таки справді догралася.