Серце з попелу - Тейлор Грін

Мажори. Завжди шумні, завжди привертають занадто багато уваги, примудряючись реготати навіть в університетській їдальні. Взагалі не розумію, на біса вони сюди ходять, коли «їжа для бідолах» викликає у них лише рвотні позиви. Сидять, наче королівська знать, зайнявши три столи. Деякі ще й дупами на стільниці повсідалися, а ноги в брендовому взутті на стільці поставили, щоб краще видно було простим смертним. 

— Знову шпигуєш за ним? — мовив раптом тихий голос на вухо. — Невже заздриш?

Закотивши очі, повернула голову до Софії та голосно втягнула залишки соку через соломинку. А тоді знову втупилася поглядом у чорнявого хлопця, що сидів на столі в центрі, та, регочучи перекидався тенісним м’ячиком зі своїм найкращим другом Валентином – розбещеним недоумком, усі проступки якого грошиками прикриває його батько.

— Ти могла б просто підсісти до них, — знову озвалася Соф, і я скривилася.

— Вони – придурки, — похитала головою, підіймаючись. — І останні, з ким би я хотіла проводити свій час.

— Навіть твій брат? 

— Особливо він.

Закинувши на плече рюкзак, схопила пустий пакетик з-під соку та попрямувала до дверей. Не зважаючи на слова Софії, я вже давно змирилася зі своїм статусом вигнанця, коли замість «Золотого  братства» (як вони себе називають) вибрала Софію та Вікторію. Перша була з сім’ї бухгалтерки та інженера, інша їздила на старому ржавому фургоні, один вигляд якого перекошував усі доглянуті личка в радіусі кілометра.

З губ злетіло тихе хмикання при згадці, як побагровів Борис, коли я вперше випурхнула з тієї «бляшанки» та як ні в чому не бувало попрямувала на лекції. Він навіть не наважився підходити до мене, хоча всі знали, що я його молодша сестра, і це йому мало допомогло. А Валентин уже встиг зафільмувати мій епічний вихід на свій телефон. Відеоблогер недороблений. Тільки його найближчі друзі знали, що півмільйона підписників на його профілі – куплені, а вподобайки – нахабно накручені. Але у їхньому світі красивий фантик важив набагато більше ніж наповнення. І це стосувалось усього, навіть людей.

Саме тому мене дратувало «Золоте братство» і те, яким став мій брат після його утворення. Раніше він був просто розбещеним дурком, але з появою Валентина, став справжнім покидьком. Не раз я бачила, як вони знущалися зі слабших в універі, нюхали якесь лайно в нашій вітальні, поки батьків не було, а дівчат через Борисове ліжко пройшло стільки за останні роки, що я перестала запам’ятовувати їхні обличчя. Особливо після того, як дізналася, що деяких вони «користують» по черзі. І це не найгірше з того, що вони собі дозволяли, відкупляючись батьківськими грошима. Братство дегенератів, які повірили у вседозволеність.

І найгірше те, що я сумувала за своїм братом. За тим веселим Барбарисом, який захищав мене у школі, підколював перед побаченнями з хлопцями, клав мені заборонені мамою шоколадні батончики до рюкзака… і завжди був на моєму боці, що б не сталося. Доки не вступив до університету. З першого ж семестру його наче підмінили. Приходив пізно, часто п’яний, інколи взагалі не з’являвся. Організовував вечірки просто у нас вдома. Батьки літали за кордон, і навіть не підозрювали про те, що відбувалося, як тільки вони сідали на літак. 

Під час однієї з таких тусовок, три роки тому,  я вперше натрапила на Валентина. Помітивши скляний погляд та широку посмішку, зрозуміла, що хлопець під чимось, але ховатися у власному домі від друзів брата – це вже занадто. Спробувала спокійно пройти повз до ванної кімнати, але мажор несподівано енергійно відштовхнувся від стіни та перегородив мені шлях.

— Ти ж Ксана? — спитав, здійнявши брову та ковзнувши поглядом униз, до моїх голих ніг у піжамних шортах. — А я не знав, що молодша сестричка Борі – така сексуальна крихітка….

— Мені шістнадцять, тому відвали, — похмуро відрізала, знову спробувавши обійти хлопця, але той несподівано схопив мене за волосся, притягуючи до себе.

Скрикнувши від болю, відчула, як очі наповнюються сльозами. Здійнявши погляд, несподівано помітила, наскільки близько обличчя Валентина. І запанікувала, коли він нахилився, втягуючи носом повітря.

— Така солодка, — протягнув задоволено. — Мабуть, ще й незаймана. Оце мені пощастило.

Схопивши вільною рукою моє підборіддя, спробував поцілувати, але я різко відвернула голову, вчепившись у його руку пальцями, та заборсалася, намагаючись звільнитися. 

На другому поверсі, як на зло, не було нікого, щоб попросити про допомогу. А музика з першого глушила будь-які звуки. Коли Валентин провів язиком від моєї вилиці до скроні, мене занудило від огиди та страху. Засліплена панікою, я вп’ялася нігтями йому в передпліччя та замахнулася ногою, не зовсім розуміючи, куди цілюся. Та потрапила «в яблучко».

— От сучка, — долинуло до мене, коли я, звільнившись, гепнулася на підлогу.

Перед тим, як дременути до своєї спальні, кинула останній погляд на мажора, який, тримаючись за пах та стиснувши зуби, зі стогоном прихилився до стіни. Саме в ту мить і зрозуміла, в яке лайно вступив мій братик, зв’язавшись із цими покидьками.

Тепер… кожен сам за себе, а я ще й зрадниця, що знехтувала запрошенням до клубу багатеньких діток.

Вийшовши з університету, ковтнула холодного осіннього повітря, заплющила очі на кілька довгих секунд, а тоді, поправивши рюкзак, швидко спустилася сходами та завмерла, запхнувши руки до кишень. Звернувши погляд до неба, відмітила, що настрій у нього такий же грозовий, як і в мене.

Ще з самого ранку відчувала себе препаскудно, бо мама за сніданком повідомила, що вони з татом збираються сьогодні до Греції на супер-пупер крутезну міжнародну конференцію. Її, звичайно ж, можна було дивитися онлайн, але інвестори для холдингової компанії «Каліпсо», яку очолює батько, так не знайдуться. Тож мене чекає «веселий» вікенд у спальні за замкненими дверима, доки по дому розгулюватимуть обкурені мажори, і найнебезпечніший з них — Валентин, який за три роки так і не змирився зі своєю поразкою.