Диво для генерального - Аріна Вільде

Аля

«Твій чоловік зраджує тобі»

Я кілька разів перечитую повідомлення, яке надійшло з незнайомого номера, і горло стискаєтся спазмом. Пальці тремтять, але я швидко набираю відповідь.

"Це брехня. Мій чоловік кохає мене»

І це правда.

Так, у нас останнім часом бувають непорозуміння, кілька разів ми зривалися один на одного, але це не є підставою для зради. А перед тим як він поїхав у відрядження ми вирішили, що готові до появи дитини, тому за його відсутності я вже була у лікаря, здала всі необхідні аналізи і скасувала прийом таблеток. А тепер якесь стерво намагається зруйнувати наш шлюб найбанальнішим способом.

«Якщо ти думаєш, що він усі три тижні провів у відрядженні, то ти ще більша дурепа, ніж я думала. Лови фото".

Різким рухом я блокую телефон. Це провокація. Я не повинна на неї вестись. Просто видалю всю гілку повідомлень та забуду. Але спершу наберу чоловіка.

У трубці чуються довгі гудки, а потім мене взагалі перекидає на автовідповідач. Я міряю кімнату кроками і розумію, що починаю тремтіти, а в  грудях відчуваю неприємне поколювання. Погане передчуття накриває мене з головою.

Мій чоловік – начальник аналітичного відділу великого медіа холдингу. Трохи менше року тому він влаштував мене у відділ кадрів, відтоді я стала дуже ревнивою, бо щодня бачу жінок, які в'ються навколо Олексія. Відвертий флірт з їхнього боку тільки недоумкуватий не помітить, але мій чоловік ніколи не відповідав взаємністю і ні на кого не звертав уваги. Для нього є тільки я.

«Перезвони мені», - надсилаю повідомлення чоловікові, а за кілька секунд бачу, що воно прочитане.

Олівець рухається, Олексій друкує.

«Він не відповість, Аля. Бо у душі. Але відповім я»

І слідом летить фото його піджака та штанів, недбало кинутих на підлогу. Ті самі, що я перед його від'їздом ідеально відгладила і склала в чохол для одягу.

Телефон випадає із рук. Це жарт. Напевно жарт. Я опускаюся на підлогу, екран переді мною спалахує і я встигаю прочитати початок повідомлення. Знову з того незнайомого номера пишуть.

«Переконалася? Йому шкода тебе, тому не розл...

Я все ж таки знаходжу в собі сили, відкриваю його і дочитую:

«…учється. По-доброму прошу, зникни з його життя. Нам із ним дуже добре вдвох»

«Сама зникни. Я дружина, а ти ніхто.

Я не можу повірити, що це відбувається насправді.

Що мені не сниться цей жах.

Але це точно не сон, слідом приходить ще одне фото. Чоловік у душі знятий спиною, але мені навіть розглядати його не потрібно, щоб зрозуміти, що це мій чоловік. До болю знайоме татуювання на лівій лопатці тому доказ.

Дихання рветься. Я дивлюсь на фото сліпим поглядом та завмираю. Приходжу до тями, лише коли пальці починають терпнути через те, що я з силою стискаю телефон. Я відкидаю його на комод. Роблю кілька кроків туди-сюди і намагаюся заспокоїтись.

Але як?

У голові знову і знову виринає головна фраза - "твій чоловік зраджує тобі". На очі просять сльози, я затискаю рота долонею, щоб не закричати, а потім беру телефон з комоду. Хочу розбити його в серцях, але він знову подає ознаки життя.

“Тепер віриш? Він давно мій, а не твій”

Мені здається, ніби я чую її сміх крізь шум у вухах.

Я повертаюся на кухню та дивлюся на записку, яку прикріпила на холодильник. Там вказаний номер рейсу. Чоловік має прилетіти завтра з відрядження. Він завжди пише мені, коли літак сідає в аеропорту.

Так відбувається і цього разу. Від нього надходить коротке повідомлення, а далі час ніби завмер. Я поглядаю на годинник, стрілки рухаються надто повільно. Я всю ніч не могла заснути. Під очима темні кола, волосся зібране в недбалий пучок. Не в такому вигляді я зазвичай зустрічаю чоловіка із відрядження.

Через вікно спостерігаю за тим, що відбувається у дворі. І ось таксі зупиняється перед нашим під'їздом. Серце пропускає удар, коли бачу чоловіка. Він дістає з багажника валізу, піднімає погляд, дивиться на наші вікна, ніби відчуває, що я в цей момент спостерігаю за ним.

Я різко відходжу від вікна, ніби він зміг би побачити мене крізь щільну білу тюль.

Іду в коридор, притуляюся спиною до стіни і чекаю. Я вся тремчу, кожен звук шкребе по нервах, я поки не знаю, як поводити себе з чоловіком. Почати з розпитувань? Закотити скандал? Почати звинувачувати та тиснути на совість? Але на мій подив, коли двері відчиняються і на порозі з'являється Олексій з широкою усмішкою на обличчі, зовні я абсолютно спокійна і максимально зібрана.

Я застигаю у коридорі і мовчки спостерігаю, як чоловік заходить у квартиру.

— Привіт, - кидає він буденно, як сотні разів до цього.

— Олексію - я починаю першою.

— Дідько, я забув, - він перериває мене, хмурячись. - Зовсім вилетіло з голови, не до того було.

Я згадую, що просила сфотографувати термінали самостійної реєстрації для мами. Їй скоро летіти до рідні, а вона боїться, що заплутається в аеропорту.