Серце з попелу - Тейлор Грін

Ксана

— Ти можеш нормально двері притримати? 

— Мені відпустити Пальму чи Гоукса? Руки тільки дві.

Коли сон про американські гірки змінився знайомими голосами, я таки спромоглася достатньо прокинутися, аби зрозуміти, що знаходжуся на руках у Деменція… в його будинку. Адреналін одразу ж шугонув у кров, додаючи бадьорості, і я сіпнулася, здіймаючи голову, щоб наткнутися на вивчаючий темний погляд. 

— Ну от, розбудили, — зітхнув голос Кіра десь за спиною, доки я, загіпнотизована, боялася навіть кліпнути. 

Відчувала теплі дотики на своєму тілі, притиснута до широких грудей, і сонні мізки ніяк не бажали приймати це за реальність. 

— Виспалась? — рівним голосом спитав Дем, однак брова його вигнулась, видаючи грайливий настрій. 

Сказати, що це здивувало мене - нічого не сказати. Невже я вже щось проспала?

Доки кліпала очима, намагаючись сформулювати відповідь і зрозуміти, що відбувається, Дем встиг піднятися зі мною сходами на другий поверх, і лиш там нарешті поставив на ноги.

— А… чому я тут? — пробурмотіла знічено. 

— Треба було з тобою на руках постукати в двері твого будинку? — фиркнув чоловік. — Де спальня, ти знаєш. Зранку відвезу додому. 

І, залишивши мене в коридорі саму, розвернувся та рушив до своєї кімнати. 

Ні, ну нормально взагалі? 

Наче у відповідь на моє німе запитання, знизу гавкнула одна з собак, і я оглянулася, щоб побачити, як захеканий Кір виштовхує доберманів надвір та замикає вхідні двері.

Витерши спітніле чоло, помітив, що за ним спостерігають і з усмішкою підняв великого пальця. 

Здається, я таки справді щось пропустила… 

Всміхнувшись йому у відповідь, вирішила таки вияснити в Деменція, чому це вони знову такі привітні до мене, ще й приволокли назад до свого вампірського маєтку, замість того, щоб розбудити та залишити біля дому. 

Впевнено прочимчикувавши до дверей Демової кімнати, натиснула на клямку та просочилася досередини. Та так і завмерла, наткнувшись поглядом на чоловічу оголену спину. Не в змозі відвести погляд, наче заціпеніла, спостерігаючи за тим, як перекочуються тверді м’язи під засмаглою шкірою. На міцні плечі та жилаві руки, що тільки здавалися твердими мов камінь, та на дотик були приємними і теплими, це я знала напевне. 

— Чого тобі? — раптом озирнувся, окидаючи похмурим поглядом. 

Кліпнула розгублено, не одразу зрозумівши, що мене застукали на “гарячому”, а тоді кахикнула, прочищаючи пересохлу горлянку і, намагаючись взяти себе в руки, ступила ще декілька кроків.

— То я таки пройшла якусь вашу перевірку на вшивість? — випалила, перш ніж встигла б передумати. 

І, аби не натикатися на погляд темних очей, пройшла повз Деменція, швиденько скинула з ніг кеди та гепнулася на ліжко. Даючи зрозуміти, що не піду, поки ми не поговоримо. І вигнати мене так просто в нього не вийде. 

— Яку ще перевірку? — з помітним невдоволенням спостерігаючи за тим, як я вмощуюся по-турецьки. спитав. 

— Ну, я помітила переміну, — здвигнула плечима. — Після того, як… прокинулася.

— Тобі здалося. 

І, даючи зрозуміти, що розмову продовжувати не збирається, зник за дверима ванної кімнати.

Ну, до чого ж твердолобий ти, Деменцію!

Але якщо вирішив таким чином позбутися моєї присутності, то даремно! Закотивши очі, зіскочила на підлогу. І, підперши стіну коло дверей до ванної, продовжила. 

— Можеш гарчати, скільки завгодно, Деме, але я на вашому боці. І ти це знаєш. Тож замість того, аби вдавати, наче я лише скалка в твоїй дупі, краще обговоримо план дій. Він у вас узагалі був, коли ти відправляв Кіра у зграю диких мажорів? Бо мені здається, що ні…

На мить замовкла, прислухавшись, і невдоволено зітхнула, почувши шум води. Він взагалі мене слухав?!

Ай, до біса. Навіщо тільки привіз сюди, якщо ми продовжуємо ходити колами?!

Повернувшись до ліжка, впала на нього спиною і, розпластавшись у формі зірки, втупилася поглядом у нерівно побілену стелю.

Краще б і справді додому підвезли. Досипала б зараз у своєму ліжечку спокійно, замість того, щоб намагатися пробити стіну за стіною, якими оточує себе Загродський. І якби мене так не штирило від одного його запаху, я б, напевно, змусила когось просто зараз повернути мене додому. Але, незважаючи на всі доводи здорового глузду, покидати маєток Дракули мені справді не хотілося. 

Здригнулася, коли двері ванної відчинилися і звідти вийшов Дем, все ще по пояс оголений, після душу. В горлі пересохло, доки стежила за краплями, що, падаючи з волосся, розбивалися об його плечі та вологими доріжками повзли вниз, рельєфними грудьми, пресом… 

Настільки заглибилася у споглядання, що не одразу помітила, як чоловік здіймає руку з затиснутим рушником у кулаці. Мить, і вогка тканина опинилася в мене на обличчі. 

— Гей, якого біса?!— підскочивши, обурено вигукнула, згрібаючи рушника, щоб пожбурити власнику. 

— Якого біса ти досі в моїй спальні? — як ні в чому не бувало, спокійно відбрив Загродський.  

І заходився розстібати штани, наче демонструючи наочно, що мене тут бути не повинно. 

— Не хочу спати в тій кімнаті, — буркнула, перекочуючись до протилежного від чоловіка краю. — Там стрьомно. І холодно. 

Щоб зайняти чимось руки, витягнула свій телефон з кишені та підключила його до шнура зарядки, що так і висів у розетці з минулого разу. Схоже, з пожежною безпекою в хлопців теж прогалини. 

— Як знаєш, — почула несподівано та аж озирнулася, щоб переконатися, чи мені не здалося. 

Але проганяти наче й ніхто більше не збирався. Залишившись у чорних боксерах, Деменцій вимкнув верхнє світло, залишивши нічник, та сів на ліжко, спиною до мене. Теж підключивши телефон до зарядки, влігся на спину та закинув руки за голову. Виглядав майже безтурботно, та за зсунутими до перенісся бровами ховалися тяжкі роздуми. Не знаючи напевне, я це відчувала. І все, що мені залишалося, - це чекати.