Серце з попелу - Тейлор Грін

Я надзвичайно здивувалася, коли Валентин підвів мене до автівки, якою я сюди й приїхала. Аж зависла на декілька довгих митей, спостерігаючи за тим, як мені відчиняють дверцята та жестом запрошують досередини. Десь там, на задвірках свідомості, забилася в судомах щастя несмілива думка: “Невже проганяє?! А мені навіть і зусиль докладати не довелося! Пощастило...”. 

Але, мабуть, помітивши іскри надії в моїх очах, Валик фиркнув і, на мить притиснувши мої кісточки пальців до свого нахабного рота, від чого мене аж перекосило, промовив:

— У мене для тебе сюрприз. Сподіваюся, побачивши його, ти переглянеш ставлення до мене.

Я лиш скептично вигнула брову. Якщо ми не їдемо годувати милих дитинчат диких баранів у зоопарку, то висновок сумнівний. 

Але ненадовго зацікавити він мене все ж зміг, тому я нарешті відпустила зап’ясток Бориса, висмикнула свою руку з лап Валентина і гепнулася на переднє сидіння. Ідей, чим же вирішив здивувати мене мажор, було безліч, і нуль водночас. Єдине, що я знала напевне, - від нього можна очікувати чого завгодно, від демонстрації влади своїх батьків, типу повітряної прогулянки на гелікоптері, до банальної вечірки в закритому клубі. І мені не терпілося побачити всю широту його фантазії. 

Думка про те, що я навіть його прізвищем ніколи не цікавилася, тож гадки не мала, наскільки великими статками володіє його сім’я, застала мене зненацька. Чорт, а це значне упущення з мого боку. Потрібно було хоча б гугл відкрити перед тим, як зв’язуватися з цією елітною компанією.

— Ну, ти готова? — раптом перервав мої думки Борис, вмощуючись з кермом із задоволеною посмішкою на обличчі. 

— До чого? — спитала, тягнучись до паска безпеки.

Та замість відповіді, брат кивнув головою кудись вперед, змушуючи перевести туди погляд, щоб побачити, як натовп студентів розступається, пропускаючи блискучий спортивний байк з Валентином за кермом. Брендову куртку встиг змінити на чорну шкірянку, і задоволено шкірився, спостерігаючи за моєю реакцією. Коли хтось із хлопців подав йому шолом, востаннє мені підморгнув, і його нахабний погляд приховало забрало. Заревів потужний двигун, і мотоцикл, майстерно обминувши наше авто, зник на вулиці. 

— Зараз таке побачиш, очманієш, — багатообіцяюче заявив Барбарис. 

Мій же скепсис тільки посилився. 

***

Інтуїція не часто мене підводила, і цього разу не помилилася. Хоча, якщо чесно, я справді цьому засмутилася. Бо, якщо вже мене витягують із дому, відбираючи цінний сон, я абсолютно справедливо очікую отримати хоча б щось навзамін. І якби хтось мене попередив, чим саме виявиться це “щось”, я б задушила Валика голими руками ще там, у гаражі, і суд би мене виправдав. 

— Що ти хочеш, аби я зробила? — перепитала, сподіваючись, що не розчула через рев двигуна.

Спочатку, коли ми зупинилися на узбіччі однієї із багатосмугових доріг Києва, я, роззираючись навколо, ще сподівалася побачити хоча б зоопарк. Проте залишилося задовольнятися лише одним самовдоволеним павліном, що, під’їхавши з мого боку, жестом попросив опустити вікно та… зняти йому відео для тіктоку. Відео. Для. Тіктоку, бляха! 

— В тебе ж нормальна камера? — ніби й не помічаючи, як над нами згущуються грозові хмари мого гніву, спокійно поцікавився.

А я, не зводячи з нього погляду, намацала кнопку на панелі, і вікно з характерним звуком зачинилося перед спантеличеним мажором.

— Він знущається?! — повернувшись до брата, визвірилася. — Я могла ще чотири години поспати в ліжечку, а натомість… оце от?! 

— А я йому казав, що це не спрацює, — зітхнув Борис.

— То ви цей цирк ще й спланували?! Ну, знаєш! 

Зла, невиспана та ще й голодна, я була готова придушити їх обох. Та натомість відстібнула пасок безпеки і, кинувши: “Далі без мене!”, потягнулася до дверцят.

— Ксано, стій. — Відчувши, як натягується капюшон, за який мене схопили, лиш роздратовано відмахнулася. — А як же посвята? 

Посвята… 

А ще Дем. Діана, яку треба знайти. Подруги, з якими довелося “посваритися”. І немічний брат, якого треба витягнути з халепи… Цей ланцюжок пронісся в голові за лічені секунди, змушуючи завагатися. Пригадати, заради чого це все. Охолонути достатньо, щоб зрозуміти, що моя втеча поверне все назад. І не факт, що буде шанс пройти цей шлях знову. 

— Один вечір всього, — наче відчуваючи мої сумніви, тихо додав Борис. — Дай йому шанс. 

Повільно розтиснувши пальці, якими вже схопилася за ручку, зітхнула і похмуро відкинулася на спинку. Вікно знову опустилося. 

— Давай, Вал, зроби контент! — бадьоро заохотив друга Барбарис, штурхаючи мене ліктем. 

Довелося діставати з кишені смартфон, демонструючи свою готовність. Байк за вікном загарчав гучніше, і рвонув з місця. 

Тримаючи перед собою увімкнену камеру, я з-під лоба спостерігала за маневрами Валика, і бачила лише трусіння павиним хвостом перед самкою у шлюбний період. Хоча скидалося це скоріше на ритуальний танець самогубця. Те, як він зигзагами обходив автівки, розвертався на повній швидкості, а, опиняючись навпроти мого вікна, перекидав ногу та відпускав кермо. Це було збіса небезпечно і до ідіотизму безглуздо. Стати свідком чиєїсь смерті - не найідеальніший сценарій вечора понеділка, знаєте. 

Тому, коли це все врешті-решт завершилося, я доволі реалістично зобразила свій захват перед збудженим Валентином, який аж напнувся весь від відчуття власної крутості.  

— Що ж, — піддівши рукав, звірився з годинником хлопець. — Думаю, вже час готуватися до посвяти.

— Не можу дочекатися, — розтягнувши губи в найширшій посмішці, мовила. 

… коли нарешті опинюся вдома, в своєму прекрасному ліжечку. 

— Тоді погнали! — підморгнув Валентин і, опустивши забрало, за мить зірвався з місця. 

Мені залишилося лиш полегшено видихнути. 

— Перед тим, як ти станеш частиною Братства, — раптом серйозно озвався Борис, не поспішаючи наздоганяти свого друга. — Повинен тебе попередити.

Це, мабуть, уперше за сьогодні брат справді мене здивував. І я, затамувавши подих, приготувалася нарешті почути щось важливе.