Серце з попелу - Тейлор Грін

Ефект несподіванки тривав недовго. Я хоч і сподівалася, що в мене буде більше часу, та підозрювала, що знайомства з впливовими батьками та їхніми синами коли-небудь почнуться. 

Знайшовши в собі достатньо сміливості, всміхнулася жінці та чоловікові, що сиділи на дивані для гостей, глипнула на підозріло знайомого хлопця біля вікна та увійшла до кабінету. Однак двері залишила відчиненими, готуючи собі шлях до втечі. Тому, що якими б невинними не були наміри у моєї матусі, найближчим часом я не збиралася ні заміж, ні в стосунки з багатенькими мажорами. Дякую, вистачає поки що й елітної компашки Валика. 

 — Ось твоя тека, ма, — сказала, підійшовши до столу, за яким сиділа мама. — А мене таксі чекає, тож не відволікатиму тебе від справ. 

Такий розвиток подій жінці не сподобався, судячи зі стиснених у бліду лінію губ. Чи це вона все ще на порушення дрес коду злиться? Ну, наступного разу двічі подумає, перш ніж вигадувати такий дурнуватий привід притягти мене на сватання. 

— Спершу хоча б представлю тебе своїм партнерам і їхньому сину, — вирішила не здаватися матуся, підіймаючись. — Ксано, це Марія Григорівна та Євгеній Борисович Юрченки. І Максим.

Коли жінка, обійнявши мене за плечі, розвернула до гостей, я з усієї сили спробувала зобразити чарівну посмішку, хоча в той момент мені хотілося лиш закотити очі та зникнути. І якщо старші Юрченки таки купилися на мою невмілу спробу бути милою, та заусміхалися у відповідь, то Макс дивився на мене так, наче бачив наскрізь, - із неприхованим глузуванням. 

Однак, те, що він сказав наступної миті, таки змогло здивувати, і на якусь долю секунди змусило відчути симпатію до незнайомця. 

— Насправді, мені теж уже час, — відштовхуючись від підвіконня, глянув на наручний годинник. — Валентин чекає.

Вале… Що? Забудьте про симпатію. Бо я раптом згадала, чому він здався мені таким знайомим. Я бачила його декілька разів у компанії разом із Барбарисом. Невже клятий Валик зібрав у свою колекцію абсолютно всіх мажорів столиці?!

— Чому б тобі не підвезти Ксану додому? — не залишилася осторонь пані Марія, підключаючись до звідництва. — Не довіряю я цим таксистам, особливо по вечорах. 

Ага, а я не довіряю членам Золотого Братства.

— Яка чудова ідея, — стисла моє передпліччя матуся. — Одразу й познайомитеся. 

Макс, абсолютно задоволений патовістю ситуації, весело підморгнув мені та, наблизившись, галантно підставив свій лікоть. 

— Прошу, міс, — виграючи бровами, мовив.

Господи, ну, що за клоун? У мене від цього всього аж губи засіпалися, бо несила було втримати привітну усмішку. Кігті мами ще міцніше впилися мені в шкіру, і лише тому я швиденько змінила її обійми на руку блакитноокого мажора. 

— Залюбки, — ледь не просичала і, махнувши рукою його батькам, потягнула хлопця геть. — До зустрічі вдома, мам. 

Зустрічі, де я висловлю все, що думаю про такі нав’язливі знайомства. 

Та тільки-но ми з новим знайомим опинилися в коридорі, як він знову мене здивував. Струсивши мою руку, поправив піджак, натиснув кнопку виклику ліфта і несподівано серйозно сказав:

— Не хвилюйся, я до дівчини Валентина не чіплятимусь, у нас на це табу. 

І, підморгнувши мені, першим зайшов до ліфта, що якраз гостинно розчахнувся. А я ще кілька секунд в ступорі кліпала очима.

Що? Дівчини Валентина? Це ж він не про мене?

***

Стулки ліфта вже майже зачинилися, доки я, заціпенівши, похмуро дивилася на Макса і роздумувала, які ж кари небесні вигадати Валику за таку нахабну брехню. Але в останню мить Юрченко ступив уперед і виставив руку, не дозволяючи ліфту закритися.

— Їдеш чи ні? — перепитав, змушуючи стрепенутися. 

Кивнувши, заскочила всередину і розвернулася обличчям до виходу. Загрузла у власних думках про те, чим загрожує мені така самовпевненість Валентина у власній перемозі. Раніше йому вистачало сміливості лише, впіймавши, затиснути в темному закутку. Не серйозно, скоріше… наче в намаганнях подавити. Дати зрозуміти, що він сильніший, і якби справді хотів… то взяв би. Як би там не було, та в такі моменти він лякав мене. Поводився наче одержимий.

Тому тепер, коли я сама зробила крок назустріч, прийнявши членство в довбаному Братстві, боялася, що йому конкретно зірве дах, і надалі затисканнями все не обмежиться. Та як захистити себе не мала ні найменшого уявлення. Єдина зброя в мене це - слова. І перцевий балончик.

— Ми з Валиком не пара, ясно тобі? — все ж вимовила, коли ліфт завмер на першому поверсі. 

За спиною лиш насмішкувато  фиркнули. А коли ми опинилися в холі, Макс, обганяючи мене, озирнувся через плече. 

— Це ненадовго, принцесо. Зустрінемося вночі. — І, широко всміхнувшись, впевнено попрямував до виходу. 

Цікаво, вони там усі такі відбиті, чи будуть і нормальні? — роздумувала, похмуро дивлячись йому вслід. Схоже, запитання риторичне. 

Таксі все ще чекало на мене на стоянці, і я майже з полегшенням гепнулася на заднє сидіння, в очікуванні, що дорога назад не займе багато часу. 

— Попали у час пік, — наче у відповідь на мої думки, зітхнув водій, вирулюючи на дорогу. — У місті страшенні затори.

Клас, кращого завершення й не вигадаєш. А з кількагодинним сном перед посвятою… щоб це не означало, можна попрощатися.

***

Вдома я опинилася аж через півтори години, роздратована і втомлена, тому єдине, чого мені не вистачало, так це Бориса, що налетів на мене, коли підіймалася сходами на другий поверх. 

Похмуро оцінивши те, що він уже був повністю зібраний, а шлейф від парфумів стояв такий, що аж очі сльозилися, брат кудись намилився. Ну, й щасливої дороги.

Але той, замість того, щоб іти собі, несподівано перегородив мені шлях.

— Де ти ходиш? — невдоволено пробурчав. — Нам вже час їхати. 

— Нам? — перепитала, звіряючись із годинником. — До опівночі ще більше чотирьох годин.

— Плани змінилися, — стенув плечима. — Валентин просив приїхати спочатку до гаражів.