Серце з попелу - Тейлор Грін

— Ну, й котися до своїх мажорів! 

— Т-так! І… не повертайся!

Чорт, я ж просила не перегравати… 

Але судячи з задоволеного вишкіру на обличчі у Валентина, що залишився поспостерігати за всім цим, він вже засліплений своїм тріумфом достатньо, щоб не помічати таких нюансів. 

Залишалося лиш гордо задерти підборіддя і, проходячи повз нього, кинути уїдливо:

— Задоволений? 

— Екстаз, — сміючись, відповів.

Ох, як же сильно хотілося йому врізати, але це зруйнувало б усі плани, тому довелося прискоритися, аби опинитися якомога далі від цього кретина та хоча б до вечора забути про його існування.

Вештатися університетом на самоті виявилося ще тим випробуванням, тож я вперше в житті зраділа короткій перерві, і ледь не одна з перших опинилася в потрібній аудиторії. В останній момент згадавши, що найближчим часом не зможу сидіти з подругами, зітхнула та попленталася в сам кінець до верхніх рядів. 

Це буде найнестерпніший період у моєму житті.

***

Опинившись після пар на подвір'ї університету, я не одразу зрозуміла, що тепер і добиратися доведеться своїм ходом, а не у старенькому затишному фургоні під ретро хіти з магнітоли. Навіть розгубилася на мить.

А тоді  помітила на стоянці Бориса, що розмахував рукою, намагаючись привернути мою увагу, і спохмурніла. Чого це немічний так щасливо шкіриться, та ще й наче радий мене бачити…

— Застрибуй, додому підкину, — ошелешив пропозицією, тільки-но підійшла ближче.

Я аж роззирнулася, щоб переконатися, що він таки до мене говорить, бо до цього в університеті брат навпаки намагався робити вигляд, наче ми не знайомі. 

Лише раз чи двічі я погрозами та маніпуляціями змусила підвезти мене, коли спізнювалася на першу пару. Але в ті рази він був настільки загальмований після нічних рейвів, що й сил опиратися не мав.

— Ти що, накурений? — з підозрою перепитала, примружившись.

Брови Барбариса поповзли вгору. Закотивши очі, він зітхнув та склав руки на грудях.

— Взагалі-то, я просто щасливий, що ти нарешті в Братстві, — буркнув ображено. — То їдеш чи ні?

Значить, Валентин таки повівся на нашу імпровізовану сварку з дівчатами, і вже навіть встиг похвалитися Борису. Що ж, це було очікувано. 

— Могла б і повідомити брата, що збираєшся прийняти запрошення, — не втримався від докорів той, коли я все ж підійшла та відчинила дверцята з пасажирського боку. 

— Сюрприз, — натягнуто всміхнулася, гепаючись на сидіння.

Розмовляти з ним настрою не було, але кого це хвилювало, окрім мене… Вмостившись за кермом, хлопець завів двигун, п’ятірнею відкинув темне відросле волосся з чола та широко всміхнувся. Що за цим послідує, я вже знала, тому заходилася шукати в сумці навушники. 

— Я дуже радий, що ти нарешті в правильній компанії, — нічого не підозрюючи, мовив Борис, вирулюючи з парковки. — І впевнений, що тобі сподобається. Ну, яка користь тобі від дружби з дітьми бухгалтерів та інженерів? А от у нас там…

Слава богу, я таки намацала кейс із навушниками та переможно дістала його. 

— Ти ж не збираєшся… — розгублено пробурмотів Барбарис, перервавши свій пристрасний монолог на півслові. — Ксано!

— Вибач, не чую, — відповіла, затикаючи вуха. 

Два кліки, і невдоволене бурчання брата змінилося плейлистом у спотіфай, а я нарешті полегшено видихнула, відкидаючись на спинку сидіння та заплющуючи очі. 

Так, я втратила мізерну можливість почути щось корисне про “Золоте братство”, але була занадто втомленою та роздратованою, щоб продовжувати цю гру та мовчки вислуховувати, як моїх подруг знову поливають багнюкою. На відміну від мажорів, Віка та Софія хоча б ніколи не ставили мене перед вибором, і навіть вбивати нікого не довелося, щоб проводити вечори в їхній компанії. 

Здається, Барбарис уже й забув, що таке справжня дружба, і мені було його навіть трохи шкода. Ну, приблизно, як шкода якусь нерозумну істоту, що здуру потрапила в пастку. Але не настільки, щоб забути, як легко він мене проміняв на Валика і ко, та ще й наче навмисне не помічав, як мажор до мене чіпляється. 

Тому, тільки-но його авто зупинилося біля наших воріт, я вискочила надвір та закрокувала до будинку, на ходу шукаючи в сумці ключі. Все, чого мені хотілося, це довго-довго відмокати у ванній після цього насиченого подіями понеділка.

Намацавши на дні торби свій пухнастий дармовисик, обхопила його пальцями. І підскочила від несподіванки, відчувши, як з мого вуха несподівано висмикують навушник. Рука сіпнулася, і ключі, дзенькнувши, звалилися до ніг. А їх одразу ж підібрав Борис.

— Може поясниш, чим ти знову не задоволена? — роздратовано запитав, підіймаючи їх догори, щоб я не змогла дістати. — Ну, кажи, я слухаю. 

А я лиш втомлено дивилася на нього знизу вгору, намагаючись зрозуміти, він таким народився, чи це від тусовок усі мізки поплавило? Я майже не спала, мене викрадали, погрожували, посилали, втягнули в чужі розбірки. А Барбарисик ще запитує, чим це я, бляха, не задоволена. І найлютіше дратує те, що я навіть поки що не можу йому розповісти! Бо не впевнена, чию сторону він обере. 

— Віддай ключі, — видихнула зрештою, простягаючи руку.

Але він лиш похитав головою. 

— Стільки людей готові горлянки один одному перегризти за членство у Братстві, а ти… прийняла запрошення Валентина, і все рівно невдоволена. Тоді навіщо?

Він дивився на мене з такою образою, наче я була найбільш невдячним стервом на планеті. Тому захотілося відповісти, та вдарити словами в найболючіше місце.

— Щоб повернути брата, — випалила, не роздумуючи. — Який проміняв мене на купку багатеньких бовдурів. Що ж, доведеться стати однією з них, і може тоді мій любий старший братик нарешті зверне на мене увагу. 

Мої слова потрапили в ціль. Борис здивовано завмер, і рука з дармовисом мимовільно опустилася, чим я негайно ж скористалася. Вихопивши свої ключі, відвернулася і, не очікуючи відповіді, закрокувала до вхідних дверей.

Зупиняти мене більше не збиралися. Що ж, чудово. Сподіваюся, єдина звивина в його голові, яка ще сяк-так, але тримається між вухами, таки запрацює. А мене чекає пінна ванна і кількагодинний сон.