Серце з попелу - Тейлор Грін

Гублячись у здогадках, прикута поглядом до Кирила, я навіть не одразу помітила самого господаря цієї тусовки, - Валентина. Лиш коли він підійшов до нашого авто та відчинив дверцята з мого боку, ігнорувати його присутність стало нереально, і таки довелося повернути голову. 

— Привіт, — мовив, не стримуючи широченної посмішки, і галантно простягнув мені руку, щоб допомогти вибратися назовні. 

Не знаю, яке враження і на кого він намагався скласти, але цим жестом кригу розтопити невдалося. Настрій тільки ще більше зіпсувався. 

Ігноруючи штурхання ліктем від брата, клацнула паском безпеки та, штовхнувши Валика в груди, самостійно вибралася з салону. І одразу ж підмітила, як різко спала з лиця Валентина приязна маска. Рот скривився, очі небезпечно зблиснули, і хлопець схилився до мене, примружившись. 

— Раджу бути лагіднішою, кицько, — прошипів у обличчя. — Бо я можу за одну секунду зганьбити тебе перед усіма цими людьми. А більшість із них надзвичайно, непристойно багаті спадкоємці. 

— На те, щоб зламати тобі носа, піде ще менше часу, — процідила крізь зуби. — А, кашляючи кров’ю, багато не скажеш. Тож раджу звалити з дороги. 

Так, знаю, мабуть, я перегнула, і в кроці від того, щоб усе зіпсувати, але й вибрики його терпіти не збиралася. Тим більше дозволяти усім думати, начебто ми пара. Це ще досі мене злило. Тому бій поглядами я витримала як ніколи стійко. Аж доки не почула збоку ще один знайомий голос. 

— О, жабенятко, — фиркнув Юрченко, всаджуючи зад на капот Борисової іномарки та салютуючи мені баночкою коли. — А я тебе без кроксів не одразу й упізнав. 

Доки Валентин, задумливо зсунувши брови, мізкував, коли це ми встигли познайомитися, я поспішила звалити подалі від них і, бажано, загубитися в цьому різнокольоровому натовпі дуже-дуже-дуже непристойно багатих гівнюків. Очі знову знайшли жовтий спорткар, і я з хитрою посмішкою схилила голову на бік, роздивляючись Кіра, на цей раз без компанії, що, лиш мене помітивши, ледь не проковтнув пляшку безалкогольного пива, збліднувши до синяви. 

— Яка зустріч, — протягнула я, наближаючись. 

І з задоволенням відмічаючи, як перелякано забігали його очі. Цікаво, це чому ж? Невже Валентин не знає, з ким його друг проводить стільки часу, допомагаючи стерегти полонених у маєтку Дракули? Це ж тому бідолашний охоронець так труситься і нервово озирається? 

— Тобі не слід… — прошепотів він. — Не можна, щоб нас бачили разом… Чи ти… Ти здаси мене? Ну, тепер з ними…

Ясно, значить, він тут, як і я, під прикриттям. Але, це ж треба, відправили найнемічнішого. Одна зустріч, а він уже скавулить з піджатим хвостиком. А якби сильніше натиснули? Це ж нікуди не годиться. І хто їм такі дурнуваті ідеї підкидає? Чат gpt?

Зітхнувши, закотила очі та присіла поруч. 

— Не тремти, — фиркнула. — Не збираюсь я нікому нічого казати. Ти ж тут для того, аби знайти Діану? Значить, ми типу напарники. 

Я невесело всміхнулася, кидаючи на хлопця погляд, і відібрала в нього пиво. Те, що воно безалкогольне - похвально. Бо іншим, судячи зі всього, було абсолютно начхати, і пили тут навіть сидячи за кермом. Там і дещо іншим займалися, але я старалася не зазирати у не затоновані вікна автівок. Моє психічне здоров’я й так на межі вимирання. 

— Ось ти де. 

До нас крізь натовп впевнено наближалися Борис із Валентином, і Кір одразу ж підібрався, напружено випрямився і завмер, наче намагався злитися зі своїм авто. 

— Ви знайомі? — підозріло примружившись, запитав Валентин і жестом зігнав Кіра з капота, викликаючи в мені ще одну хвилю ненависті. 

— Звісно, — стріпнувши волоссям, повідомила. — Відвідуємо додатковий курс англійської в Сташевської.

Кір, що, уступивши Валику місце, зупинився навпроти, напружився від першого мого слова, і здивовано закліпав, почувши таку відверту брехню. Хоча все ще здавалося, ніби він за крок від втечі. 

— Справді? — присівши поруч зі мною, спробував закинути свою руку мені на плече, мажор.

І, отримавши ліктем під ребро, перевів невдоволений погляд на Кирила. 

— То ви задроти, — гмикнув з глузливою посмішкою. — Ксано, ти щойно приєдналася, а вже псуєш моїх друзів. 

Борис розсміявся на його недолугий жарт, але одразу ж змовк, наткнувшись на мій знущальний погляд. Так, братику, найближчим часом я завжди буду поряд, щоб зіпсувати тобі вечірку та продемонструвати, наскільки жалюгідно ти виглядаєш в підіграваннях цьому пихатому бовдуру. Еврідей, еврінайт, Дюшесику.

— Думаю, нам уже час, — несподівано заявив Валентин, перетягуючи на себе мою увагу. — Розважайся, малий. 

Вихопивши в мене пляшку, схопив за звільнену руку та потягнув, змушуючи встати. А тоді пхнув пиво Кирилу та швидко закрокував геть, змушуючи мене плестися слідом. Я навіть зрозуміти нічого не встигла, а коли спробувала вирвати свою кінцівку, чужі пальці стислися майже боляче. Зашипіла і, зціпивши зуби, пропалила ненависну спину поглядом.

— Куди ти мене тягнеш? — спитала, коли опинилися біля виходу. 

— Не бійся, всього лиш проїдемося. 

Що? Та чорта лисого!

— З тобою я нікуди не поїду! — майже вигукнула і, озирнувшись, побачила Бориса за кілька кроків.

Впершись кросівками в кам’яну долівку, виграла собі кілька секунд, а тоді цапнула брата за зап’ясток, впиваючись пальцями в шкіру так міцно, наскільки могла. 

— Братику, ти ж з нами їдеш, правда? — І погляд максимально красномовний, майже благальний. 

Хоча, здавалося, турбувало брата лише те, аби йому не відірвали руку по лікоть.

— Так, — видихнув він, кривлячись від болю. — Я… з вами. 

От і чудово…