Серце з попелу - Тейлор Грін

— Я ж просив тебе залишатися там, — гаркнув Дем, помітивши, як я просочуюся всередину. 

Полонений, зреагувавши на звук, здійняв голову і, злизавши з губи кров, вишкірився, обмацуючи мене липким поглядом. 

— Так і знав, що ти повія Загродських, — хрипко вимовив, залившись моторошним сміхом.

Повія? Хто, я?! 

Вже ступила кілька кроків уперед, здіймаючи вказівний палець, та обдумуючи маршрут, за яким відправити цей божий плювок у подорож стічними трубами, коли мене знову обхопили руками, здіймаючи над підлогою. 

— Постав мене! — вигукнула, не зводячи погляду зі здивованого типа в кріслі. — Я йому зараз за “хвойду” очі на маківку натягну, щоб краще бачив, до кого хліборізку відкриває! 

Але Деменцій, лиш тяжко зітхнувши, поволік мене в коридор, не реагуючи ні на погрози, ні на штурхання ліктем.