Серце з попелу - Тейлор Грін

Коли він повернув до мене голову, я навіть дихати перестала. Однак, чоловік все ж прокинувся. Здійнявши руку вверх, чимось клацнув, і спальню залило жовтаве сяйво нічника, змушуючи мене закліпати, звикаючи до світла. 

— Що ти тут робиш? — хрипким сонним голосом запитав Дем, примруженими очима оглядаючи мене з ніг до голови. 

А тоді перевів погляд на телефон. Зітхнув і, закотивши очі, махнув головою. 

— Забирай і топай звідси. 

Світло знову згасло, і чоловік спокійно собі відвернувся, закутуючись у ковдру. Така байдужість аж трохи мене засмутила. Здається, він геть не здивувався моїй появі і, що найдивніше, зовсім не розлютився. Ну, з одного боку, гріх жалітися, але з іншого… чого це він спить, коли до мене сон не липне?! Міг би й покричати трохи, збадьоритися, щоб нам однаково було. 

Зрештою, махнувши на нього рукою, підхопила свій смартфон. Але й той розчарував, за увесь час зарядившись усього на 20%. Мені навіть на годину не вистачить. Блок живлення бракований, чи що?

Однак, і ні з чим повертатися до себе не хотілося.

Оглянувши доволі велике ліжко оцінювальним поглядом, вирішила, що якщо вже нахабніти, то до кінця, і присіла на краєчок. О, в нього навіть матрас м’якший, яка несправедливість!

— Ти що робиш? — почулося бурчання за спиною. 

— Спи-спи, я не заважатиму, — відповіла, влягаючись на живіт і підминаючи під себе вільну подушку. 

Шурхіт на сусідній половині сповістив, що я вже заважаю. Але, на диво, мене не виставили в цю ж секунду за двері, і навіть з ліжка не зіштовхнули. А доки я відповідала на коментарі під своєю останньою публікацією у інстаграмі, взагалі почула рівномірне посапування.

Насправді, це тішило, бо десь я таке чула, що коли звір поряд із вами засинає, значить він вам довіряє. Думаю, і на людей ця теорія поширюється, отже, в мене таки є шанс розплутати клубок подій та викрадень з його допомогою. 

Натхненна цими думками, я повернулася до соціальних мереж, остаточно змирившись із тим, що сон мені не світить. Ну, хоч надолужу втрачене, почитаю новини та перегляну нові тренди. 

Віртуальний світ настільки випереджає реальний час, що випавши всього на добу, можна пропустити цілу купу подій. Актуальне стає крінжовим, крінжове за ніч збирає мільйони переглядів і стає трендом, а якщо не заходити в соцмережі цілий тиждень, вже доведеться гуглити нові слова, відчуваючи себе відсталим мамонтом. Тому так краще не ризикувати, а то застанете себе за хрюканням від сміху з древнього, як сам фейсбук, жарту, надісланого мамою на месенджер.

— Ді…

Заглибившись у плітки шоубізнесу в стрічці новин, ледь не підскочила з переляку, почувши в цілковитій тиші чоловічий голос. 

— Не йди… 

Шкірою розповзлися мурашки, і я обережно відклала телефон, екраном доверху. Саме в цю мить Дем раптом перевернувся на спину, і я у тьмяному світлі від смартфона змогла роздивитися його бліде обличчя. Чоловік навіть уві сні примудрявся хмурити брови. Може йому сказати, що він від цього не стає загрозливішим?

Його рука раптом смикнулася в бік і висунулася з-під ковдри, налякавши мене. Поспіхом відсунувшись, я дивилася, як сильний кулак стискає простирадло в  кількох сантиметрах від мого стегна. 

— Діано, ні… Вогонь… 

Від його відчайдушного хрипкого голосу мурахи забігали шкірою. Не треба бути екстрасенсом, щоб зрозуміти, що саме йому снилося. Він справді дуже важко переживає зникнення сестри, і за цим мимовільним одкровенням було надто боляче спостерігати. 

Саме тому я зробила те… що зробила. 

Відклала телефон на тумбочку, залишивши екран розблокованим. А тоді, перевернувшись на бік, обличчям до нього, підмостила під голову подушку та простягнула руку до напруженого кулака. Нерішуче завмерла за кілька сантиметрів від нього і здійняла погляд, роздивляючись тремтячі вії, стиснуті щелепи та зморшку між нахмуреними бровами. 

Сподіваюся, Дем не приб’є мене за втручання, — пронеслося в голові, перед тим, як мої пальці торкнулися його теплої руки. 

— Ді… — знову видихнув він і, під стукіт мого серця десь у горлі, раптом розтиснув кулак.

Не встигла я зрозуміти, як, але за мить він уже обережно стискав мої пальці в своїх. Від цього дотику мене наче струмом вдарило, і тілом розповзлося хвилююче тепло. Рука затремтіла, і я закусила губу, намагаючись взяти під контроль зрадливі емоції, щоб не розбудити Дема. 

Коли той міцніше стиснув пальці на моїй шкірі, обличчя його трохи розслабилося. Навіть зморшка розгладилася, що було хорошим знаком, і я дозволила собі кілька хвилин пороздивлятися його. Скалічена сторона притискалася до подушки, тому я бачила тільки неушкоджену. Хоча, встигнувши трохи звикнути, я вже майже не звертала уваги на блідий рубець. Мене більше здивувало інше. 

Дивовижно, як змінюється зовнішність людини в розслабленому стані. Бо Деменцій, який знову безтурботно сопів, виглядав… мило. Так, усі люди уві сні здаються беззахисними, і тому милими (ну, окрім Барбариса, який постійно копається і плямкає, упаси боже ще коли-небудь ділити з ним один намет). Але до цього моменту, я навіть поруч не могла поставити слова “Деменцій” і “милий”. Проте це перше, про що я подумала, роздивляючись довгі вії, розтріпане темне волосся, пасмо якого впало на високий лоб, кидаючи дивакувату тінь на щоку, та привідкриті губи. Губи, які вже двічі мене цілували, хоч і проти волі, та я все ще пам’ятала, які вони на дотик. 

Несподівано, я спіймала себе на тому, що всміхаюся, і це змусило мене нарешті прийти до тями та злякано зажмурити очі. Чорт, ні-ні-ні, ніяких думок про поцілунки. Що це взагалі таке?! Пахне стокгольмським синдромом і, як мінімум, десятьма сеансами з нашим сімейним психологом Яною. Відчуваю, після цього вона точно візьме відпустку на поїздку до психлікарні. 

Глибоко вдихнувши, я зосередилася на стуку власного серця та, нарахувавши десять ударів, тихо видихнула. Цей її метод відновлення рівноваги завжди спрацьовував. 

І спрацював би й сьогодні, якби Дем, раптом сильніше стиснувши мої пальці, не притягнув їх до своїх грудей. Тепер я відчувала ще й його рівномірне серцебиття. І тепло, що мурашками пробіглося від пучків до ліктя, а тоді далі, вверх до плеча, і сиротами - до живота, скручуючись там у гарячий вузол. Від цього чомусь стало так добре, аж обважніли повіки, змушуючи здатися та заплющити очі.