Серце з попелу - Тейлор Грін

Дем

Спочатку в мій сон увірвалася нав’язливим попсовим мотивом незнайома мелодія. Згадавши про телефон Загребельної, подумки вилаявся. Зіпсувала мені ранок навіть дистанційно, мала поганка. 

Те, що вона наче як серед ночі забрала смартфон, дійшло не одразу. А тоді раптом відчув, що у ліжку не сам. Поруч хтось красномовно бурчав, проклинаючи понеділки. 

Різко розплющивши очі, спочатку побачив наші переплетені пальці, і лиш тоді - саму Ксану, що, затуливши вухо рукою, невдоволено сопіла. Так, наче вперто намагалася доспати під вереск будильника. 

Знову перевів погляд на руки, намагаючись збагнути, що взагалі, чорт забирай, відбувається, як це сталося, і якого хріна це дівчисько дрихне в моєму ліжку?

Роздратовано струсивши її пальці, сів і потер обличчя, намагаючись прогнати втому. Хоча й розумів, що це марно. Останні місяці видалися пекельними. На фабриці два ЧП за тиждень, ще й у справі з пошуками Ді жодних результатів, лише проблеми. Одна з яких ще й прилипла, наче банний лист до одного місця, і я не розумів, як до цього ставитися. 

Це сірооке чудовисько професійно тріпало мені нерви, руйнувало всі плани і бісило своєю впертістю. Але водночас… я не міг не захоплюватися винахідливістю цієї малої. І її сміливістю, часто на грані дурості. Ні, ця риса скоріше дратувала. 

Почувши важке невдоволене зітхання, мимовільно опустив погляд, роздивляючись її обличчя. Наче лялькове. Ідеальні пропорції, сяюча шкіра, рум'янець на щоках, як намальований, і рожеві пухкі губи. 

Постійне нагадування про той другий поцілунок. Я не мусив цього робити. Бабуня й так не вірила в нашу гру. Але… те, як дівчина мимовільно відповідала, як її вело від невинного поцілунку, а потім затуманений погляд повільно перетворювався на розлючений…

Неможливо було втриматися і не повторити це. 

Спіймавши себе на думці, що не проти зробити це ще раз, спохмурнів. 

До біса це. Від неї й так забагато неприємностей. 

— Підйом! — Вийшло різкіше, ніж планував, однак Загребельна навіть не ворухнулася.

Тоді, нахилившись, висмикнув з-під її голови подушку. Довге каштанове волосся шовковистою хвилею зметнулося вверх, а тоді розсипалося білосніжним простирадлом. Дівчина ж ліниво розплющила одне око, сфокусувала його на мені, а тоді… зцапала краєчок ковдри та перевернулася на інший бік, тягнучи його за собою. І знову засопіла, не зважаючи ні на мене, ні на те, що будильник продовжував розривати динамік.

Ну, і чорт із нею. 

Швидко підвівшись, потягнувся, розминаючи затерплі м’язи, і поплівся до ванної. Контрастний душ - життєво необхідний, коли спиш по чотири-п'ять годин. 

***

Коли повернувся, будильник вже не горланив, але Загребельна, натягнувши ковдру по саму маківку, продовжувала дрихнути.

Ну, й нехай. Мене мало обходило, спізниться вона на пари чи ні. І без цього клопоту вистачало. Тож махнув рукою та, на ходу вдягаючи футболку, вийшов зі спальні.

Спустившись на кухню, застав там Кіра з телефоном в руках, біля закипаючого чайника.

— Ти чого так рано? — спитав у хлопця.

Зазвичай, його до опівдня не добудишся. 

Той здійняв голову і, стенувши плечима, зітхнув. А тоді, кинувши смартфон на тумбу, заходився заливати каву окропом. 

— Вчора вечірка була, — раптом пробурмотів. — А мене навіть не запросили. Знову. 

І ображено глипнув на мене через плече, викликаючи мимовільну посмішку. Кирило, скільки б йому не виповнилося, все рівно залишався наївною дитиною. Я думав, саме ця риса підкупить клятих мажорів, але промахнувся. Вони не довіряли йому, тримаючи на відстані. 

Підійшовши, я поплескав його по плечі та підбадьорливо всміхнувся.

— Не парся, — сказав щиро. — Ти зробив, що міг. Просто покидьки тягнуться лише до собі  подібних.

Кір невдоволено фиркнув, але вже веселіше відповів:

— Або ж я просто не схожий на багатенького сироту. Як то кажуть, сироту з помийки витягнути можна, а відмити - ні. Каву будеш? 

Зітхнувши, я стиснув його плече та лиш кивнув, не знаючи, що відповісти. По суті, ми всі з однієї помийки. З одного сиротинця, тільки різних років випуску. І якби не Розалія, витягати з лайна нас було б нікому…