Серце з попелу - Тейлор Грін
Ще ніколи мені не доводилося в такому темпі збиратися в університет, та ще й на третю пару. Зазвичай, доводилося чекати на Бориса, перед цим ще й випхавши його з ліжка, тож я навіть здивувалася, у понеділок зранку не побачивши його автомобіля на подвір’ї. І навіть батьки тут ні до чого, тому, що інакше б вже і мене засипали телефонними дзвінками. Скоріш за все, вони як і завжди, виїхали до світанку.
Залишивши цю загадку на потім, швидко вмилася та почистила зуби, перевдягнулася в джинси та футболку, накинула джинсову куртку і крутнулася перед дзеркалом. Наче й не дуже помітно було ні безсонної ночі, ні несподіваного емоційного сплеску. Хоч щось залишилося нормальним в моєму житті.
Почувши звук сповіщення про прибуття таксі, зав’язала кінський хвіст на потилиці, схопила сумку та ледь не бігом кинулася сходами вниз. Подругам відповіла на сорок одне повідомлення вже сидячи на задньому сидінні в автівці.
Починаючи з восьмої ранку, дівчата засипали мене запитаннями, чи треба за мною заїжджати та чи підготувалась я до семінару. Ближче до початку першої пари повідомлення стали більш емоційні, в стилі: “Ау! Де тебе носить?! І чому твій Борис так хитро посміхається?!!”. До речі, а чому? Невже був достатньо при пам’яті, щоб запам’ятати Дема? І, знову ж таки, замість того, щоб поцікавитися, що за підозрілий тип ошивається поруч з рідною сестричкою, спочатку спокійно відчалив дрихнути, а тепер ще й ходить, шкіриться! Не брат, а золото.
Зітхнувши, сховала телефон та полізла в сумку за блокнотом. До економіки я, звісно, наче готувалася, але це було ще до того, як у моє життя ввірвався викрадач зі шрамом та своєю крутою бабунею. Тож непогано було б переключитися на ту сталу частину мого життя, в якій вистачало лише вивчити кимось написані істини та отримати за це високий бал. Не так вже й важко. А ще, це чудово відволікало від думок про дивну поведінку Деменція, який наче заснув однією людиною, а прокинувся злою версією себе. Це його так розізлила окупація половини ліжка, чи просто не з тієї ноги встав? Але ні те, ні інше не виправдовувало його. І чому я, бляха, продовжую про це думати?!
***
— О-о, явилася! — вигукнула Віка, побачивши мене ще з іншого кінця коридору.
Софія, оглянувшись на її крик, радісно замахала мені рукою, і дівчата ледь не бігом понеслися мені назустріч. Я здалеку бачила, якими зацікавленими вогниками палають їхні очі, і зрозуміла, що взагалі не знаю, як пояснити все, що зі мною відбувалося. Про викрадення згадувати точно не варто.
— Хто він?! — схопивши мене попід руки, одночасно запитали, аж підстрибуючи від нетерпіння.
— Ви про що? — пробурмотіла, шукаючи переляканим поглядом Бориса, але того, наче на зло, ніде не було серед студентів, що кучкувалися на другому поверсі.
Однак, не встигли дівчата почати свій допит, як з-за спини, наче чорт з табакерки, з'явився Семен Андрійович, наш суворий викладач з економіки, і красномовно постукав по циферблату наручного годинника.
Означало це лише одне, - дві хвилини до початку лекції - це вже майже спізнення. А запізнень він не терпів. Тож довелося подругам відпустити мене та ні з чим повернутися в аудиторію.
Семінар на тему: “Управління структурою капіталу акціонерних товариств” не пройшов, а пролетів. Утрьох ми, долучившись до дискусії щодо методів оптимізації структури капіталу, ще й отримали декілька схвальних кивків від викладача. Що з його емоційним діапазоном зубочистки можна було сприйняти за найвищу похвалу.
Після такого не гріх було вискочити за шоколадними круасанами до пекарні біля університету.
— Коли він попросив назвати переваги застосування формули Дюпона, я думала, що все пропало, — ледь не розхлюпуючи каву від хвилювання, поділилася Віка.
Софія згідно кивнула, вгризаючись у здобу з шоколадною начинкою.
— Формули і моє слабке місце, навіть в ринковій вартості заплуталася, — похмуро додала, зітхаючи. — Ганьба.
Я ж просто сподівалася, що ніколи в житті не доведеться мати справи ні з формулами, ні з управлінням “Каліпсо”. Хоча надія на те, що Барбарис візьме на себе цей сімейний тягар, танула з кожним днем. Навіть мама, розпитуючи про кавалерів, грубо натякнула, що мені треба частіше бувати на урочистих заходах. Тільки там відбувалися знайомства з достойними спадкоємцями та магнатами. І я була майже впевнена, що в батьків уже навіть список був тих вірогідних зятів, яким у майбутньому можна було б довірити управління холдингом. Звісно ж, це в перспективі, і на мене ніхто не тиснутиме до закінчення навчання в університеті, але потім…
— Ксано, там якийсь тип на тебе витріщається, — сіпнувши мене за рукав, тихо мовила Софка. — Я б сказала, що симпатичний, але… цей страхітливий шрам…
Винирнувши зі своїх невеселих думок, я різко розвернулася, навіть не дослухавши, хоча вже й так зрозуміла, кого саме побачу.
В горлі пересохло, а серце пришвидшило свій темп, тільки-но я зустрілася поглядом із карими очима, що пришпилили мене до землі, наче метелика гостра булавка.
На стоянці, спершись на чорну іномарку та засунувши руки в кишені незмінної чорної шкірянки, справді стояв Дем. Тільки… якого біса, знову?! Що за звичка відштовхувати, а потім переслідувати?!
Побачивши, що я звернула на нього увагу, чоловік повільно здійняв руку на знак привітання. Срібний перстень на його великому пальці зблиснув на сонці, наче у спробі загіпнотизувати. І це вдалося, бо як інакше пояснити, що тверде рішення більше ніколи не зв’язуватися з цією сімейкою, похитнулося з першою ж появою Дема на території універу?
— Піду спитаю, чого йому треба, — мовила, передаючи Віці своє капучино.
— Ви знайомі? — здивовано спитала подруга. — Це ж не з ним ти вчора…
Але я вже впевнено крокувала геть, не зводячи погляду з похмурого обличчя Загродського. Цікаво, що на цей раз? Вирішив повернути собі спортивні штани, в яких я поїхала? Чи ще раз повідомити про те, що він мені не довіряє?
