Стежками холодноярськими. Спогади 1918 – 1923 років - Михайло Дорошенко

— Та ви не жартуйте! — обізвався інший, — дивіться ж яких вони коней дістали, та ще й з сідлами!

— О о, це ше не все! Побачите якого коня Микола собі придбав! — весело відповідали вістові.

— Не даром кажуть вовка ноги годують, — хтось знову кинув жартома.

До гурту під'їхав от. Хмара, помітив добрий настрій і гумор серед козаків та веселу розмову, нових коней під віступами, та й питається:

— Ану кажіть скоріше, як там справи? —

— Поки шо дуже добре, пане отамане! Сім полонених, один "максимчик", дві скриньки набоїв в наших руках та шей охорону села без шуму перебрали в свої руки. Ми з побратимом, на оцих конях що маємо, об'їхали майже з пів села, — весела голосив вістун отаманові, — Так що в нас все в порядку, — продовжував він, просив Микола шоб прислали підводу забрати кулемет, набої та багато іншої, можливо зброї як Микола успішно закінчить свою всю роботу.

Станковий кулемет Максим

Не марнуючи часу вістуни поверталися до села разом з от. Хмарою, якого супроводжувала чисельна охорона з двома тачанками з кулеметами і відділ казаків-вершників, а за ними підвода. Їхали швидко, не марнуючи часу і діставшись до застави за селом, негайно поставили на возі кулемет, Вирішили бути в поготівлі, чекати на вислід бойових дій. Дві інші тачанки от. Хмара поставив в іншому місті, при дорозі від степу. Сам же він вернувся на свою заставу.

Кібець взяв собі належне підкріплення з прибулих із Хмарою козаків, підсилив належно варту на стійках та й на "караульному" дворі, а сам взяв двох своїх вістунів та знаного вже "разводящого", (дежурного по часті) й під'їхали до квартири командира ескадрону т. Грецького.

— Зайшли в двір і, як годиться, зручно розташувались: діжурний, під загрозою ножа, постукав у вікно. З хати почувся голос товариша Грецького;

— Кто там!?

Товаріщ командір, скарей подимайтесь, банда єсть! — з жахом промовив діжурний.

Командир відслонив завісочку на вікні, виглянув і переконався що то був діжурний.

— Одну мінуточку, я сейчас, — відповів і зник.

Не минуло й хвилини, як командир Грецький, майже роздягнений, чіпляючи на ходу пояс з револьвером, вискоччив з сіней і поспішно запитав;

— В чом дєло, діжурний, где банда?

Із-за вугла хати вискочив Кібець і, спокійно піднісши цівку кольта до носа командира, відповів:

— Банда здєсь. Рукі вверх!

Не встиг Грецький спам'ятатись і взятися за зброю, як двоє козаків уже його роззброїли.

— Тепер, товаришу командире, — промовив Кібець, — можете руки спустити.

Зайшли в хату. Крім Кібця й командира там нікого не було, бо замісник був у командировці.

— Знаєш що, командире, — почав Кібець, — я є той чоловік, чию жінку й дитину ти замордував. Як ти думаєш, що я маю з тобою зробити?

Грецький перелякався. Його широко розплющені очі бігали, ніде не зупиняючись. Він намагався себе опанувати і, трохи заспокоївшись, промовив;

— За твою жену і ребьонка я нє віноват. Ето падлец-політрук Галемба.

— Добре, — сказав Кібець, — якщо наш плян буде виконаний, я тобі, сволоч, дарую життя. Одягайся скоріш і наказуй горністові грати збір ескадрону, та негайно поклич свого комісара. Чуєш?

— Да-а… — відповів командир, — єслі ти мєня пощадіш, то свої меня разстрєляют.

— То вже до мене не належить, — відповів Кібець. Пока велася розмова з командиром, новий козачий коновой, за допомогою вартового, викликали комісара ескадрону і передали наказ командира; "негайно явітся!"

Після цього діжурний з пов'язаними руками пішов до комори на "відпочинок".

Новий кінний конвой супроводив півсонного комісара. Біля хати командира він жваво вискочив із сідла, поставив коня біла ґанку а сам бігом до хати. Не встиг переступити порога й питає:

— В чом дєло?

Та зразу зорієнтувався, коли побачив навколо себе несподіваних гостей. Затрусився, зрозумівши своє небезпечне втановшце. Він без спротиву дався себе роззброїти.

— Грайте збір ескадрону, скоро! — наказав Кібець.

— Что хотітє ви дєлать? Обєзоружіть? — спитав командир.

— Так! — була Кібцева відповідь.

Скоро викликали горніста і тривожна мелодія "збору" металевим голосом розірвала ранкову тишу вогкого повітря. Надворі почало розвиднятись.

Червона кіннота зібралась скоро. Старшин і підстаршин закликали у двір, що був обнесений високим дерев'яним парканом і тут роззброювали та відводили вже до сараю, під замок. Решта ставала в ряди посеред вулиці, що теж була обнесена парканом.

Коли всі були зібрані, то за наказом Кібця, колону червоного ескадрону з обох сторін було закрито. Наблизились дві тачанки, розвернулись і поставили колону під перехресний вогонь. Колона заворушилась, але не рушила з місця.

Під натиском Кібця і в оточенні конвою, командир ескадрону Грецький вийшов і перед ескадроном об'явив:

— Товаріщі! Ми окружени, я больше не командір, командір — вот он, — він показам на Кібця. Теперь он вам даст свой пріказ.

Кібець сів на коня, виїхав наперед і промовив:

— Не хвилюйтесь, товариші! Всі ви будете живі, але й не думайте тікати, бо потрапите під перехресний вогонь що ним обсиплять вас наші меткі скоростріли.

— А тепер, ескадрон, слухай мою команду! — залунав дзвінкий голос Кібця, — складати зброю! По одному наліво-о, марш!

Червоні кіннотчики спокійно, без спротиву, під'їжджали по одному до повстанської застави і складали зброю на віз. Після цього кожного особисто обшукували і тоді червоноармійці знову ставали до строю.

Належну кількість гарних коней відібрали для своїх потреб і для резерви.

Так було роззброєно Володимирський ескадрон в числі до двох сот вояків, решта, приблизно 25 осіб були в роз'їздах і під роззброєння не попали.

Впорядкувавши